Слухайте, це що, зараз що, так заведено? Чоловіки заміж не кличуть, але вимагають як з дружини! Мами-майбутні свекрухи, наівішо ви так синів виховуєте? Кому вони потрібні будуть?
***
Я живу в цивільному шлюбі з чоловіком вже більше 5 років. У нас підростає дочка. І що я хочу сказати.
Цікаву закономірність я помітила.
З кожним роком суспільні вимоги до слабкої половини людства, тобто до нас, жінок, зростають. Жінки не просто повинні виховувати дітей і підтримувати домашнє вогнище, вони нарівні з чоловіками повинні ходити на роботу і вміти працювати руками.
І якщо при цьому ви перебуваєте в офіційному шлюбі, то це ще півбіди. А ось я опинилася не в кращій ситуації.
Мій цивільний чоловік Сергій заміж мене не кличе, але вимагає від мене як від законної дружини, а іноді навіть більше.
Вчора ось не витримала і сказала йому все, що я про це думаю. Посварилися. Я скипіла, зібрала речі і переїхала до мами.
***
Вчора ввечері Сергій повернувся з роботи як завжди пізно і перше стандартне запитання від нього: «А що у нас сьогодні на вечерю?»
У мене на роботі повний завал. Гори звітів, недороблених завдань і нові, які з’являються мало не щогодини.
Директор з розуму сходить, нічого не встигаємо.
У садку в Маринки конкурси і віршик треба вивчити. А ще мама моя прихворіла. А ще вдома повний завал: не прибрано, не випрано, нічого не приготовлено. І тут вишенька на торті – Сергій зі своїм: «А що у нас сьогодні на вечерю?»
Блін, а коли ти мені щось приготуєш? Не вмієш? Не сміши мене. На вулиці двадцять перше століття, ера інтернету. В таких умовах не вміти приготувати може хіба що безрукий! Я, знаєш, теж не шеф-кухарем народилася. Але нічого, треба – і я роблю. Не кажу, що не вмію, зауваж.
До речі, у Сергія на роботі дуже пристойна їдальня є. Там і ціни доступні, і готують смачно. Я вже багато разів йому говорила, щоб він щось додому прихопив, але жодного разу нічого звідти так і не пробувала.
Не знаю чому, але мій цивільний чоловік чомусь переконаний, а разхом з ним і його мама, що я повинна встигати робити все! А ти мені навіщо? Заміж мене ти не кличеш, але вимагаєш як з порядної дружини. Не смію питати, а ти мені хто?
А ще заради справедливості треба сказати, що робочий день у Сергія закінчується о 16 годині, а те, що він додому ближче до дев’ятої повертається, це його проблеми. Не треба благодійністю займатися, за яку тобі ніхто навіть не подякує. Справа в тому, що мій Сергій добряк і цим всі користуються. Директор постійно просить його якісь додаткові завдання виконувати після роботи. Ну так, за спасибі. Я б ще зрозуміла, якби йому за це доплачували, а за спасибі працювати, ви мене вибачте…
***
Краще б Сергій мене в цей день взагалі не чіпав.
Поїв би собі в офісній їдальні і прийшов тихо додому. Але ні, йому вечері домашнього захотілося…
Ох, і дісталося йому в той вечір. Я згадала все і навіть більше.
І гори немитого посуду, і те, що шкарпетки свої розкидає, і за те, що не готує, не прибирає, дитиною не цікавиться… Навіть грошей нормальних не заробляє. І тут виникає логічне запитання: навіщо все це мені?
Не витримала, зібрала речі і переїхала до мами.
Тут мені набагато легше. По-перше, ніхто нічого не вимагає. По-друге, тепер у мене одна дитина, а не дві, як раніше, і це все значно спрощує. Мама, до то ж, допомагає.
Шкодую тільки, що раніше так не зробила. Так багато часу втратила… так, дитина без батька буде рости, але ж я не рабиня Ізаура!
Мами-майбутні свекрухи, наівішо ви так синів виховуєте? Кому вони потрібні будуть?
Передрук без гіперпосилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pixabay.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook і залишайте свої коментарі!
