Кілька місяців тому в нале містечко на Волині приїхала моя студентська подруга Юля з дітьми, їх у неї троє, чоловік у Юлі служить.
Приїхали вони з Запоріжжя, живуть зараз в нашому місті у своєї далекої родички.
Отже, якщо коротко, то вся проблема у заголовку. Приймала я сьогодні гостей, сама запросила Юлю з дітками відсвяткувати з нами Миколая.
Дуже їх чекала. Як я сказала, у подруги троє дітей, всі обожнюють солодке. Переїдають, як я помітила. Відверто повні. Юля сама мені не раз казала, що она переживає, що діти набирають вагу.
Я приготувала ситну вечерю, і на десерт були тістечка та торт. Плюс цукерки, багато фруктів.
Одному її хопчику, Данилко, 7 років. Він з’їв вечерю, потім настав час для чаю. З’їв одне велике тістечко, велике, потім друге. Потім злопав гору цукерок. Потім почав канючити, що хоче торт. Весь вечір він крутився біля цього торта.
Коли інші діти дійшли до десерту, я відрізала всім по шматку, і всі були задоволені.
Наш герой змів торт за секунду і прийшов за добавкою. На той час від торта залишилося трохи більше чверті.
Данилко каже: “ну раз усі собі взяли, це тепер буде все мені”.
А я йому відмовила. Поклала йому мікроскопічний шматочок на кінчику ножа – як жарт і все.
Тоді він почав кричати, що всім дали по шматку, а йому нічого. Я йому у присутності подруги сказала, що, мовляв, навіщо ти кажеш не правду: ти з’їв два великі тістечка, гору цукерок і ще шматок торта є, і доїдати чверть торта – явно зайве.
Юля не сказала ні слова. Я відчуваю, що образила цією відмовою подругу.
Через якийсь час вони пішли, а я все обдумую цю ситуацію.
Почуваюся дуже винною, адже дитина не моя, я не мала права її обмежувати в частуваннях – це не моя справа.
Але з іншого боку, хіба можна дозволяти дітям так відверто об’їдатися солодким і не думати про інших?
У мене в самої діти, і так у гостях поводитися я б своїм не дозволила. Що скажете? Чи я була права чи не можна було так чинити?
Передрук без посилання на ibilingua.com.
Фото ілюстративне, спеціально для ibilingua.com.
