Сьогодні не витримала, взяла великі коробки. Живемо ми з Владиславом у домі його батьків. Свекруха Марина Тимофіївна приїжджає через день, мешкає в іншому місті. Піде тупцювати по всьому будинку, поки не витре підошву до чиста. Я розумію, що маю мовчати в ганчірочку тому що територія її. Тягне додому банки, склянки, макулатуру та інші непотрібні речі. Вона ніколи нічого не викидає. Мені вже соромно людей в будинок приводити на манікюр

Я й сама вже не молода, маю 41 рік, виростили з чоловіком двох дітей. А моїм дідусю й бабусі вже за 80, уявіть тільки. Саме вони виховали мене з 5 років, бо батьки багато працювали. Вони мені, як другі батьки. Бабуся і дідусь живуть в іншому місті, але зовсім недалеко від мене. І ось кілька місяців тому бабуся злягла, а дідусь так хвилюється, не знаходить собі місця, дуже переживає, намагається допомогти їй, але й мене до неї не підпускає. У результаті я майже не беру участі і ніяк не підтримую їх. До них їздить тільки їхня дочка – моя мама, а я залишаюся осторонь. Дуже хочу це змінити! У них живе доглядальниця

Я й сама вже не молода, маю 41 рік, виростили з чоловіком двох дітей.

життєві історії 0

Ну дуже мені дивно, бо Беата до моїх дітей від попереднього шлюбу відноситься дуже холодно. В неї ж мали б проявитися материнські почуття. Коли ми наодинці, то все чудово, а як тільки дівчатка повертаються від бабусі з дідусем, її наче хтось підмінює. Беата замість того, щоб приділити час дівчаткам, не випускає з рук телефон. Як мені поводитись в такі моменти? Коли вона таки зрозуміє, що з дітьми так не можна?

Ну дуже мені дивно, бо Беата до моїх дітей від попереднього шлюбу відноситься дуже

життєві історії 0

Я вже не знаю, якими методами вплинути на ситуацію, ну чесне слово! А чоловік не надає цьому значення. Моя мама радить вирішити ситуацію кардинально і просто – не давати Антоніні Павлівні бачитися з двійнятами. А я не можу на це вирішитися, адже вона в цілому добра бабуся, дарує хороші подарунки. От тільки називає дітей не їхніми іменами – хоч ти їй що! Два роки тому, коли народилися малюки, ми жили в англомовній країні і ще не знали, чи будемо повертатися в Київ. От і вирішили дати дітям англійські імена. І тепер вже більше року свекруха принципово відмовляється називати їх так, як назвали ми. Наших двійнят звати Скарлет і Бенджамін

Я вже не знаю, якими методами вплинути на ситуацію, ну чесне слово! А чоловік

життєві історії 0

Я вийшла заміж за вдівця з маленькою дитиною на руках. Мої батьки були спантеличені “статусом” майбутнього зятя, та познайомившись з Василем ближче, зрозуміли, що не праві. А ось знайомство і перші спільні дні під одним дахом з Кірочкою, я ніколи не забуду. “Ти готова до сюрпризу? Тільки татові не кажи! Домовились?” Я не уявляю що б було, якби я одного дня не допомогла тітці Любі і її котику!

Я вийшла заміж за вдівця з маленькою дитиною на руках. Мої батьки були спантеличені

життєві історії 0

Квартиру ми з Олексієм взяли в кредит самі, і я дуже тішилася, що вона не в райцентрі біля свекрів, а в місті. І в мене просто тоді плигнули на лоба від факту, що свекор буде жити з нами і працювати в Полтаві. Мене звуть Олена, і я дуже хочу попросити вашої поради. Вона вже вирішила, який нам потрібен ремонт в новій квартирі, які потрібні меблі, де хтось має спати, куди розкласти речі, як треба розставити меблі, як правильно треба провітрювати квартиру. Далі – більше. Свекруха відправила свекра жити з нами, щоб працював у місті. Домовились вони про все за моєю спиною, мене поставили перед фактом. Сказали, що тільки рік із нами свекор поживе, попрацює до пенсії. Але з’їжджати він не збирається, так вирішила Богдана Олександрівна. І ось вишенька на торті – мама чоловіка скоро піде на пенсію, і збирається приїхати до нас жити зовсім

Квартиру ми з Олексієм взяли в кредит самі, і я дуже тішилася, що вона

життєві історії 0

Після мого сорокового дня народження чоловік сказав, що я не та жінка, про яку він мріяв і пішов до молодиці, залишивши мені і дітям квартиру. Це були літні канікули, тому я забрала дітей і поїхала в село до мами. Якби ж я знала наперед, що до свого щастя я маю подолати весь цей “чорний” шлях, я б не лила сльози в подушку від безвиході, а діяла б. Коли я переїхала від батьків в “сусідську” хату мама сказала: “Не було б щастя, якби нещастя не допомогло”. І це чиста правда!

Після мого сорокового дня народження чоловік сказав, що я не та жінка, про яку