fbpx

Сьогодні зранку їздили машиною Києвом. Розвозили друзям продукти та речі. Стрімко, звісно. Порожні вулиці там, де звикли стояти у заторах. Дороги розбиті важкою технікою – у тому сенсі, що десь і раніше були ями та вибоїни, там стало ще гірше

Сьогодні зранку їздили машиною Києвом. Розвозили друзям продукти та речі.

Стрімко, звісно. Порожні вулиці там, де звикли стояти у заторах. Дороги розбиті важкою технікою – у тому сенсі, що десь і раніше були ями та вибоїни, там стало ще гірше.

Блокпости: під’їжджаючи (дуже повільно), треба вимкнути фари, увімкнути світло в машині, опустити скло, приготувати документи до перевірки. Чоловіки з автоматами на блокпостах жартувати не люблять і не розуміють жартів.

Несподіваною небезпекою виявилися машини інкасації – гасають на швидкості, по кілька штук, гнівно сигналячи.

У різних місцях вулиці частково перегороджені бетонними блоками так, щоби довелося знизити швидкість і акуратно об’їхати. У деяких місцях на Подолі виїзди з однієї вулиці на іншу просто закриті бетонними блоками. Кілька разів довелося розвертатися та шукати об’їзд. Такі ситуації, звісно, ​​нервують.

Але загалом місто живе. Місто готове битися, але життя в ньому не зупиняється.

Вікторія Мацук, журналістака, з Телеграм-каналу “Пригоди білорусів в Києві”

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, Ibilingua.com.

You cannot copy content of this page