Не пробачу я її ніколи, не можу.
Соломійка ніколи не відчувала материнського тепла. Свою любов дівчинці дарував лише батько, який виховував дочку один з однорічного віку. Бабуся тільки хитала головою. – І чому б тобі не привести в дім жінку. Самому ж важко дитину виховувати. – Не зараз, – повторював Степан, – Ось вийде Соломія заміж, і я одружуся. – Багато жінок біля Степана крутилося, та він жодну в дім не привів.
Соломія росла без матері. Її тато був дуже відповідальним батьком і не кинув однорічну дівчинку. І скільки Соломія себе пам’ятала, він завжди був поруч.
Маму вона зовсім не знала, а фотографії її тато порвав в пориві гніву. Соломія намагалася розпитати його про причини розлучення. Але батько завжди уникав відповіді.
Поки Соломія росла, жінок в будинку ніколи не було. Звичайно крім бабусі і спритних сусідок, яким дуже подобався холостий чоловік.
У нього були романи, але всі вони відбувалися на стороні, на території жінок. Йому бабуся радила, одружуйся синку, хоч у Соломійки мама буде. Але батько весь час жартував, ось вийде дочка заміж, відразу одружуся.
І справді так сталося. На колезі з роботи. Іванка була жінкою приємною, але дуже ревнивою. Вона ревнувала до всіх. І до продавчині в магазині і до медсестри в лікарні. Як Соломії здавалося, навіть до неї.
І ось через пів року, батько несподівано приїхав додому до Соломії. Зазвичай попереджав про приїзд по телефону, а тут раптово. На наполегливий дзвінок у двері, Соломія злякано відкрила. На порозі стояв розгублений батько, а за спиною у нього тихенько тулилася незнайома жінка.
– Ось, знайомся, донечко, це твоя мама – ніяково підштовхнув він до неї жінку. – Донечко, Соломійко – розкрила та обійми. Соломія кинулось від неї – Тату, скажи що ти пожартував. – Батько понурився – Ні, люба, це правда мама твоя, Катерина. – Жінка все намагалася обняти Соломію. – Ну, дочко, пообнімаємося. Вибач мене.
І тут в незачинені двері увірвався Іванка. – Так ось ти куди своїх “дівчат” тягаєш? До дочки? І як я раніше не догадалась, – голосила вона. – Ти хто така? Відстань від мого чоловіка – накинулася вона на Катерину. Та відбивалася як могла. Скінчилося тим, що Соломія вигнала їх усіх на вулицю.
– Ти при своєму розумі? – здивувалася Іванка. Соломія спокійним тоном відповіла. – Це моя матінка блудна, Катерина. А ця фурія, моя мачуха Іванка, – Жінки важко дихаючи, глянули один на одного. А тут ще й батько підлив масла у вогонь. Боязко дивлячись на Іванку, сказав – Я це, з Катериною не розлучений. Думав якщо не дає про себе знати, значить того – Жінки хором запитали – Чого, того? – Він тихо відповів – Чого, чого? ангеликом стала, ось чого.
Соломія нарешті взяла себе в руки. – А ну, гості дорогі, вимітайтеся з мого подвір’я. Відносини з’ясовуйте у іншому місці – повернулася до матері. – Ти мене кинула і я не хочу тебе знати. І прощення не треба просити. Ти для мене не існуєш.
Коли батько з “дружинами” пішов, Соломія тихо поплакала, а потім витерши сльози пішла готувати вечерю для чоловіка. А коли той прийшов, уже з гумором розповіла про цю дивну історію. – А якщо вона знову прийде – запитав чоловік.
Соломія подумала і впевнено відповіла – Все одно не пробачу.
Фото ілюстративне – pixabay
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
