fbpx

Сороковий день за чоловіком ми провели, як годиться: замовили службу, відвідали Ярослава на місті спочинку, а потім направились додому, де діти накрили скромненький стіл, щоб і рідня і сусіди могли згадати, якою хорошою людиною він був. Ось тільки що робити з його “господаркою” я не знала. Та вночі він мені приснився, все було, як на яву!

Сороковий день за чоловіком ми провели, як годиться: замовили службу, відвідали Ярослава на місті спочинку, а потім направились додому, де діти накрили скромненький стіл, щоб і рідня і сусіди могли згадати, якою хорошою людиною він був. Ось тільки що робити з його “господаркою” я не знала. Та вночі він мені приснився, все було, як на яву!

– Бабусю, а чому цей годинник не працює? – питала з цікавістю Даринка.

Марія Валентинівна подивилася на годинник, перехрестилася, поцілувала натільний хрестик, і відповіла: – Чому, чому, тому що зламалися. Даринка з подивом подивилася на бабусю. Чи не вона завжди вчила тата: “Андрію, навіщо ти зберігаєш поламані речі? Віднеси в майстерню або викинь”.

– Бабусю, а чому ти не віднесеш їх в майстерню, або не викинеш?

– Викинути їх, як же, – подумала Марія Валентинівна, і постаралася відвернути внучку від цієї теми.

– Досить небилиці всякі питати. Піди краще гусей на річку віджени, а то вони мені всіх курчат затопчуть.

Цей годинник висів в будинку з того часу, як молоді Ярослав та Марія увійшли в нього чоловіком і дружиною. Ярослав урочисто повісив їх на стіну, і сказав: – Все в будинку можеш чіпати і переставляти з місця на місце, але до годинника не наближайся.

Марія спочатку здивувалася і навіть образилася, як це так, що їй годинник довірити не можна. Але потім її інтерес до годинника пропав, та й не до нього їй стало.

Час був важким, крім свого господарства треба було і колгосп піднімати. Ось і крутилася Марія, як білка в колесі, тільки вранці, та пізно ввечері з чоловіком і бачилася. А він, постане рано зранку, і першим ділом не дружину цілує, а до годинника свого біжить. Обережно зніме їх зі стіни, пил протре, щось пошепче собі під ніс, заведе, і на місце вішає.

Марія і цю його дивність прийняла зі смиренням. “Головне, що в чарку не дивиться” -, думала вона, проводжаючи чоловіка на колгоспне поле.

Так вони і жили, без малого більше двадцяти років, душа в душу. Марія ощасливила Ярослава сином і дочкою, які з дитинства були виховані в побожному страху перед годинником батька. Все їм було дозволено чіпати, брати, ламати, але годинник, був як ікона, на яку можна тільки дивитися.

Одного разу Марія запитала чоловіка, що ж в цьому годиннику такого, що він до нього з таким трепетом ставиться. На що він їй відповів.

– Подарунок це від дуже сильного чаклуна. В юності я занедужав. Мати не пішла до спеціаліста, не довіряла вона їм, а прямо пішла до цього чоловіка, що живе в сусідньому селі. Він їй дав якихось трав, і цей годинник. Так сказав, що моє здоров’я і щастя буде укладено в них. Але за однієї умови, що до годинника, крім мене, ніхто не повинен торкатися. З того часу я з цим годинником пов’язаний нерозлучно.

– І що ж, ти не пробував заради інтересу не підходити до них, хоча б добу? – спитала Марія, недовірливо дивлячись на годинник.

– Звичайно пробував. Ось коли я став повністю на ноги, я спробував забути про них. Але не тут то було. Я не можу описати тобі той стан, в якому я перебував, але можу сказати тільки одне – це лячно.

Більше вони до цієї розмови не поверталися. Ярослав пішов з життя раптово, під своїм годинником. Марія виявила, що він сидить на підлозі з закритими очима. Після всього Марії кілька днів було не до годинника. На дев’ятий день, коли зібралися після служби, Марія звернула увагу на годинник.

– Хто ж тепер буде доглядати за ним, коли господаря немає? – думала вона, підходячи до годинника. І тільки вона підняла руки, тільки до них доторкнулася, як її щось відкинуло. Марія вигукнула і з острахом відскочила від годинника. А вночі їй наснився Ярослав, а можливо, не приснився. Він стояв біля свого годинника, докірливо дивився на дружину, і говорив.

– Що ж ти Маріє робиш? Я ж казав, щоб ти їх не чіпала. Сказав це і зник. А на сороковий день годинник раптово запрацював сам. Йшов недовго, рівно добу. Вночі знову приснився Ярослав.

– Все в будинку можеш чіпати, все переставляти з місця на місце, але не наближайся до годинника, – сказав він Марії, і розчинився в місячному світлі.

Після відходу чоловіка минуло вже двадцять років, а годинник так і висить на тому місці, куди повісив господар. Марія не те, що боїться до нього наближатися, але відчуває дивний страх. Адже щороку, рівно в той день, коли Ярослав відійшов, годинник починає йти, і пил, що скупчився за рік, зникає. Це господар приходить провідати своє “господарство”.

Фото ілюстративне

You cannot copy content of this page