– Совісті у тебе ніякої, донечко! До рідної сестри чужу людину поселити! – виказувала мама.
Після того, як дядько Петро повертав мені борг півтора року, я навіть родичам стала давати гроші під розписку. А жебракували родичі у мене постійно. хоча і посміювалися над моїм способом життя. Ні, я не дочка мільйонерів, які не спадкоємиця багатого спадку. Я просто була до остраху економною.
Я заморожувала курячий бульйон для супу, завжди вимикала світло, виходячи з приміщення і, при наявності гарячого водопостачання, милася в тазику, нагріваючи воду. У мене була ультракоротка я стрижка – так я економила на шампунях, бальзамах і укладаннях. Я одягалася в секонд-хендах, брала продукти по акціях в магазинах і ніколи не дозволяла собі сьогохвилинних «хотілок». Не заперечую, я в чомусь була схожа на безхатька. Тільки в більш-менш доглянутій жіночої його версії. Я збирала гроші, як божевільна.
Вся справа в тому, що у мене була мрія. Я до неймовірно хотіла купити свій будинок. Невеликий, з маленьким ділянкою, але свій. Посадити під вікном півонії і пити чай в альтанці під яблунями. І щоб в майбутньому до мене приїжджали дорослі діти і внуки. Альтанка, маленький надувний басейн для діточок, гойдалки. Багато зелені, запашне сіно і кізоньки. Такий собі маленький пасторальний рай. До своєї мети я йшла. Звичайно, не семимильними кроками, але все ж.
Поки я судорожно перераховувала кожну копійку, більшість моїх родичів і знайомих жили і ні в чому собі не відмовляли. Поїздки, гулянки, шмотки-гаджети. А потім майже всі різко переженилися, народили дітей і влізли в іпотеки. Все, скінчилася веселе життя, хай живе економія.
З роботи звільнили? Затримали зарплату? Дитина захворіла і терміново потрібні гроші на ліки? Вихід є – дзвінок Маринці.
Коли дядько Петро зайняв у мене 20 тисяч на ремонт машини і зник на 1,5 року, я перестала довіряти людям, в плані «дай в борг!». Хочеш зайняти – пиши розписку і залишай заставу. Безкоштовна крамничка «Маринка» прикрилася.
Все частіше і частіше я чула образи на мої відмови дати грошей в борг. Але мені було байжуже.
Я б ще кілька років тому могла дозволити собі купити такий бажаний будиночок. Але, з кожним роком будиночок в мріях ставав все більшим. Отже, і коштів на нього потрібно все більше і більше. Коли мені виповнилося 33, давно прийшла пора думати про заміжжя і дітей, а я все ніяк не могла викинути з голови свої мрії про безглуздий будинок.
Рік тому велику суму грошей у мене зайняла рідна сестра. Їм з цивільним чоловіком не вистачало на квартиру. І навіщо брати іпотеку, якщо є я-гаманець? Вона випросила у мене 500 000. Я взяла з Галини розписку і паспорт.
– Через кілька місяців спадок від діда у чоловіка продати вже можна буде. Я тобі відразу і віддам! Чотири-п’ять місяців – крайній термін! – запевняла мене сестра.
Я їй повірила. А оскільки жити кілька місяців без паспорта з 2 дітьми. які часто хворіють дуже важко, вона обміняла паспорт на закордонний паспорт. Гроші мені Галя так і не повернула. Спадщину-то вони продали, вирішили зробити ремонт і з’їздити відпочити. Адже «один раз живемо!» А мені борг?
– Почекаєш! У тебе все одно ні батьківщини, ні прапора, ні сім’ї, ні дітей. Навіщо тобі гроші?
Загранку Галі у мене випрошувала вся сім’я. А до того ж, я ще й знайшла ідеальний для себе будинок. І гроші мені були ой як потрібні. Від моєї пропозиції оформити в мою власність третину їх квартири, Галю відмовляли всі. Але спрага відпочинку зіграла свою роль – вона погодилася. Я віддала їй закордонний паспорт з розпискою і стала шукати покупця на частку в Галиній квартирі.
Нарешті я переїхала зі своєї знімною кімнати в свій будинок. Щастю моєму не було меж. І навіть численні родичі, що хаяли мене на кожному кроці, не стали на заваді моїй радості.
– Відгукнуться тобі сестрині слізки! Чому твоя сестра повинна з чужою людиною жити або частку у нього викуповувати? Ще й до суду квартирант непроханий подав, щоб кімнату йому окрему виділили. Що, потерпіти не могла? Жага наживи охопила? До рідної сестрі чужу людину поселити – совісті у тебе немає! Не дочка ти мені більше! – виказувала мене мама і наказала видалити її номер і забути її адресу.
…Мені почав приділяти увагу сусід Микита з будинку навпроти. Думаю, справа у нас йде до весілля. Тепер у мене є гарні сукні, нові туфлі і смачна їжа. Більше над златом я чахнути не збираюся. У свої 35 я тільки почала жити! Ну а родичі – що ж, не пройшли вони випробування закриттям гаманця, проживу якось і без них.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
