Дивилася я оце на YouTube ролик, як в’язати подвійну резинку спицями. Мила жінка в трикотажній кофті, красиві шпалери в англійському стилі, зелені оксамитові штори, фотографії в рамках, квітка в керамічному горщику, приємний голос, лицьова петля, виворіт, стукіт спиць.
Здавалося б, невиннішу і приємнішу картину придумати складно. Але навіть у цієї жінки є критики. Спиці тримає не так, квітка стоїть не там, кофта старомодна, шпалери без смаку.
Мене завжди вражає запитання: «Ви про хороше можете писати?». Часто хочу відповісти просто так, як колись мій дідусь умів, але згадую, що я дівчинка у сьомому коліні, обіцяла рідним педагогам не висловлюватися ніколи, стримуватися. Але дуже хочеться відповісти: «Так, саме так, написала, мені писати можна те, що я вважала за потрібне! А я пишу, на відміну від вас, тільки хо-ро-ше-е. Тому що ви не мій лікар, який мені зобов’язаний сказати, що зі мною щось не так, не мій чоловік, не мої батьки, не мій редактор і не мій вчитель, а ще тому, що я вас не питала і не питатиму!».
25 років тому, коли ми ще жили в сільському будинку влітку, ми зробили ремонт у передпокої, поклали плитку. Запросили друзів на новосілля. Приїхали. Одна з моїх подруг приїхала зі своїм кавалером. І ось він стоїть на моїй новенькій плитці, яка мені особисто дуже подобається і здається ідеальною, і запитує:
«Який горе-майстер вам плитку клав?»
А плитку клав мій чоловік. Характер його я знаю, він не я, так відповість, за словом у карманне полізе. Я завжди співала пісеньку і відходила вбік, аж надто не виховано він викладав свою мову і дієслова неправильно ставив, так мої рідні говорили. Але, я ж вихована дівчина, ще намагаюся все врятувати і бути ввічливою, кажу:
«Вішайте верхній одяг, проходьте, сідайте».
Але в людини, видно, свербить:
«Ні, – каже він, – невже ви не бачите: плитка з малюнком недоречним, криво покладена».
Я все ще намагаюся бути милою:
“Ніжки індички є в медово-гірчичному соусі, пиріг з капустою, проходьте у вітальню”.
Але ні, не допомагає, людині дуже важливо показати, що він має рацію: «Подайте мені рівень, я вам доведу».
Я взагалі дуже терпляча, з дітьми особливими працювала, я багато разів можу повторювати одне й те саме, адже знаю, що дитина народилася такою, але вона дитина! Але тут не витримала:
«Так, – кажу, – йдіть три дні лісом, два дні полем».
Тут і чоловік підійшов, поправив моє волосся, цмокнув мене, сказав:
«О, дружок новий твоєї подруги? То ви і чаю не поп’єте?».
Подруга моя шкільна надулася дуже, не розмовляла зі мною кілька років і навіть сходила за цього кавалера заміж. Але потім, вже після розлучення, написала мені, мовляв, чому тоді ще, в нашому передпокої, не зрозуміла, що від цієї людини треба триматися подалі.
Мені нецікаві причини, з яких людина вважає дуже важливим розповісти мені про мої помилки. Причому є помилки об’єктивні, і якщо мені на них вказують, я до цього ставлюся з великою подякою! Я реально роблю помилки, погано знаю пунктуацію, не сильна у точних науках.
А є моя суб’єктивна позиція. Я можу бути правою, неправою, правою частково, я можу вірити у фей, будинкових, у те, що не всі проблеми з дитинства, і в те, що мені личить зелений колір. Я можу любити, можу не любити, щось може викликати в мене неприємні асоціації, але я вважаю будь-яку суб’єктивну думку рівноцінною моїй. Будь-яку, яка не завдає шкоди життю і здоров’ю інших людей.
Є чудовий вираз, який я дуже люблю:
«Синку, соли свою кашу по-своєму, а я свою солитиму по-своєму».
Свою кашу ви можете варити за будь-яким рецептом.
Я, наприклад, останнім часом полюбила рисову з гарбузом, курагою, цедрою апельсина, можна кокосовою стружкою – просто пальчики оближеш. Але якщо вам не смакує, це не означає, що моя каша погана, це означає, що ви маєте повне право її не їсти. Мене це не сильно засмутить.
Я рада всім тим, кому подобається моя їжа, взагалі люблю годувати людей. Я спокійно ставлюся до будь-яких дискусій і до будь-якої думки, навіть вкрай протилежної, але свою кашу я буду солити по-своєму. Я вже пересолила, переварила, недоварила стільки каш, що маю право на свій власний рецепт, зрозуміло? І це стосується не лише їжі.
Олена Пастернак.
Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com