Так склалося, що живемо ми з чоловіком Станіславом з його батьками, нашому сину лише 2 місяці. Взаємини зі свекрами натягнуті, але жити окремо поки що не виходить, немає фінансової можливості, до того ж, вони нас самі свого часу до себе запросили.

Станіслав працює один, зарплата у нього маленька, та й ту часто затримують. У мене одна лише мама, яка живе в іншому місті, допомогти теж особливо не може.

Справа в тому, що батько Стаса звик, що він голова сім’ї, і вимагає від усіх в родині, щоб його слухали, зокрема, і я. Але в мене є свій чоловік, чому я маю підпорядковуватися практично чужій мені людині?

Івану Петровичу все не так, усім він незадоволений, навіть онуком, який, за його словами, заважає йому висипатися. І в цьому, звичайно ж, винувата я. Мало того, що я постійно з маленькою дитиною, так ще й усі домашні обов’язки на мені, адже я вдома сиджу. Я маю прибрати та приготувати вечерю на всіх, а є у мене на цей час чи ні, нікого не цікавить.

Чоловік мовчить, бо одного разу батько йому сказав: «Командуватимеш у себе в домі, а тут я господар».

Мама Стаса теж намагається чоловіку не суперечити, звикла за роки подружжя робити так, як хоче чоловік. Я не розумію таких стосунків у сім’ї, я за рівні права.

Мену все втомило, мама пропонує приїхати з дитиною пожити в неї хоча б півроку, але як я залишу чоловіка самого. Переживаю, що за цей час Стас знайде когось, а я з дитиною так і залишуся у мами. Зі мною він не поїде, роботи там для нього немає, а тут хоч якийсь заробіток.

Як батьки чоловіка не розуміють, що таким своїм ставленням можуть зруйнувати нашу сім’ю? Невже їм байдуже, як складеться життя їхнього сина і онука? Ясно ж, що це тимчасово, як тільки у нас з’явиться можливість – ми переїдемо від них.

Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено.

Фото ілюстративне, Ibilingua.com