– Старша дочка ображається на нас, що багато допомагаємо молодшій, – ділиться пенсіонерка Марина Миколаївна. – Зараз ось знову надулася: дізналася, що ми з батьком гараж продали і гроші віддали Наді… Я кажу, ну а як не допомогти, там троє дітей! А старша мені заявила: дітей народити – багато розуму не треба. Я кажу, ну так народити, якщо не треба розуму! Це ж так просто – давай! Тобі теж будемо допомагати із задоволенням.
Старшій дочці Марини Миколаївни, Вірі, тридцять сім років, за сучасними мірками вона цілком успішна молода жінка. Віра відмінно виглядає, стежить за собою, у неї гарна робота, кар’єра, самостійно куплений автомобіль і навіть квартира – взята в кредит, правда, але теж без будь-чиєї допомоги.
Втім, успіхи старшої дочки батьків вражають не особливо.
– Навіщо тобі двокімнатна квартира? – зітхає Марина Миколаївна. – Ти одна, у тебе не сім’ї, ні дітей! Влізла в таку кабалу, на суільки років, це якийсь кошмар… Треба було студію брати або вже однокімнатну, в крайньому випадку! На одну людину просторій студії більш ніж достатньо…
…Колись відсутність у Віри чоловіка і дітей дуже засмучувало батьків, вони раз у раз заводили про це розмова. Але потім заміж вийшла молодша дочка, Надія і швиденько, одного за іншим, народила старим онуків.
Батьки на превеликий полегшенню Віри, заспокоїлися, переключившись на сім’ю Надії та мучити старшу дочку питаннями про особисте життя майже припинили. Лише іноді мимохідь можуть вкинути Вірі: тобі, мовляв, що у тебе ні кошеня, ні дитини, а ось у Надюшки-то малий, мала, менше…
І Віра сама не розуміє, чому подібні висловлювання матері ображають і засмучують її неймовірно. Заздрить сестрі? Бррр, тільки не це. Чому там заздрити? Молочної каші і двадцяти повзункам на сушарці? Смішно!
Дітей, тим більше трьох з невеликою різницею у віці, як у сестри, Віра не хоче зовсім. Хотіла б, давно народила. І заміж могла б вийти за цей час п’ять разів, претенденти були. Але навіщо це треба?
Діти хворіють, вередують, постійно вимагають уваги. Вибратися кудись з ними – ціла проблема, а без них – проблема втричі. Від них крик, шум, безлад, вічні проблеми…
Життям своєї Віра цілком задоволена. У неї хобі, друзі, робота, відрядження, ненапряжний відносини з чоловіком – типу гостьового шлюбу. У будинку у неї завжди порядок, чистота і спокій. На відміну від будинку сестри, де все завжди догори дном.
Ні, Надія і її чоловік – хороші, чесні батьки. Дітей люблять, ними займаються.
Надія весь час крутиться, як білка в колесі, миє, годує, лікує, справляється без нянь і домробітниць. Її чоловік працює, але з грошима у них непросто, живуть у п’ятьох на одну зарплату.
Добре, що хоч дах над головою є, за яку особливо платити не треба – Марина Миколаївна пустила молодих після народження первістка в квартиру своєї матері, забравши бабусю до себе. Через пару років старенької не стало, а Надя з сім’єю так і залишилися в тій квартирі.
Так, там не хороми, звичайна двушка в старій панельної десятиповерховому будинку, без ремонту.
Надя з чоловіком квартиру відмили і в якийсь момент навіть трохи «оновили»: побілили стелі, подекуди поклеїли шпалери замість старих, замінили старий унітаз з підтікають бачком…
– Треба ж, ремонт відгриміли, – усміхнулася Віра, зайшовши в гості до Надії.
– Ну да, – знизала плечима сестра. – Мама переписала квартиру на мене. Ось, тепер облаштовуємося…
Віра кинулася до матері з питаннями.
– І що? Так, переписала квартиру на Надю?
– А що такого? Вона геть третього чекає! А ти і сама справляєшся непогано. Ми з батьком повинні думати про онуків! Кредит в тебе? А навіщо ти двушку схопила? Можна було студію взяти, і район вибрати скромніший, обійшлася б без кредити?
Посварилися тоді серйозно, багато місяців ображена Віра не спілкувалася ні з матір’ю, ні з сестрою.
– Надька просто не хоче працювати! Прикривається дітьми! Як тільки підходить час виходити з декрету, вона швиденько народжує ще одного і сидить далі на шиї чоловіка і батьків. Ну а що, народжувати – справа нехитра, багато розуму не треба. Я так думаю, що на трьох вони не зупиняться. А що? Батьки он уже і гараж їм віддали, не здивуюся, якщо і свою квартиру на Надьку перепишуть. Мені ж – ніколи, нічого! Ось як так, а? Це не справедливо…
Фото – ілюстративне.
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
