Познайомився з Іриною, рік пройшов і вона ощасливила мене звісткою, що скоро я стану татом. Розписалися, весілля. Народився син, запропонували роботу далеко від дому.
Вирішили переїхати. І ось по орендованих квартирах бігаємо, ростимо сина, беру другу роботу. Дома рідко буваю. Почалися сварки, а втім, вони і завжди були. Дружина сильно ревнувала мене, хоча я й досі не можу зрозуміти за що, я ніколи не давав їй приводу. Доходило й до того, що і розходилися на пару тижнів.
Все пройшли разом, злидні, сварки, хворобу сина. Їздили відпочивати за кордон, хотів, щоб побачили світ. Тому що ми з дружиною з бідних сімей.
І тут, коли налагодилося життя, я став більше бути вдома, синові 6 років. І думаю моя Іринка заслужила багато. Важко було, пройшли все.
Нігті – на. Вії – на. Шмотки – на. Спортзал – на. Дивлюся, а чоловік то і вже не потрібен зовсім, дам думаю свободу людині, не пташка ж вона в клітці. То спати з сином лягла, то подруга покликала, просить зустрітися. Думаю, ну як би вона теж людина нехай відпочиває. І тут у мене закралися недобрі думки, вирішив придивитися до неї. Дивлюся, підвіз її чоловік (знаю його).
Листування показали з боку добрі люди. Все тривало 2-3 місяці. Сів і сказав: “Краще, правда, так легше жити”. Зізналася, разок, як каже, згрішила. Мовчки зібрав речі і пішов.
Стільки разом пройти! Заради чого? Чому я собі цього не дозволив? І тут почалося. Ірина приїжджала до мене на роботу, просила, вмовляла дати їй останній шанс на примирення. Думала, що я її не люблю, а просто у нас обов’язки і звичка.
Так, я повернувся. Ірина розповіла все, як було, кається, але ми ж з вами розуміємо, що я всередині не вірю. Хоча я бачу намагання людини. Прикро, що сказати. Так ось. Я сказав так: “Я тебе не кинув, і це мій тобі подарунок на все життя, не пробачу, можливо, ніколи. Але пам’ятай це кожен день”.
Я сам вважаю так, це не помилка, а усвідомлений вибір іншого чоловіка. Бажання іншого. Кажу, якщо хочеш, йди до нього, не тримаю. Ти вибір зробила. Але ні. Це не помилка, це називається зрада.
Запитаєте як же я погодився повернутись? Так, мені дуже важко, але я люблю Ірину і хочу щоб наша сім’я була щаслива. Вважаю, що всі ми не без гріха.
Передрук без посилання на ibilingua заборонений!
Фото ілюстративне – ivona
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook