fbpx
життєві історії
Сусідка: «Ти про матір за 12 років не згадав жодного разу, а тепер за спадщиною з’явився?»

Без мами я залишилася досить рано. Мені не було ще й 20 років. Для молодої домашньої дівчини, якій я тоді була, залишитися одній було дуже страшно.

З батьком у неї не склалося, він залишив сім’ю відразу після мого народження. На виручку нам тоді прийшла мамина старша сестра, тітка Аня. Вона жила не в нашому місті, а в селі, в 40 кілометрах.

Але вона кожні вихідні, а іноді і в середині тижня приїжджала до моєї мами. Допомагала ростити мене, привозила сільські продукти, підкидала грошей. Адже мама залишилася після відходу батька без засобів до існування.

– Нічого, Марино, – говорила вона сестрі, – вистоїмо. А не те – замикай свою квартиру і давай до мене, ти ж зараз не працюєш.

В кінці-кінців мама так і поступила і я до 3-х років жила у тітки Ганни в селі. А самій їй теж було дуже непросто. Тітка жила у великому будинку їх з мамою батьків, керувалася по господарству одна.

Вона після весілля через півроку вже залишилася вдовою. Свого майбутнього сина чоловік тітки Ганни так і не побачив. Але вона не сумувала, та й мамі моїй не давала сумувати.

І вона перша прийшла на допомогу мені, коли мами не стало. Вона і інститут мені не дала кинути, і заміж мене видала. І з моєю дочкою здорово допомагала. А ми з чоловіком часто їздили до неї, допомогти в неосяжному сільському господарстві.

Син тітки Ганни вже давно виріс, він був старший за мене на 15 років, поїхав жити в інше місто, де його дружина отримала квартиру від заводу, на якому працювала. Так-то вона була теж сільська, але, виїхавши до столиці, запишалися.

– Фу, як грязно, – морщила ніс Ніна, на початку сімейного життя ще приїжджала в гості до свекрухи, – гноєм пахне. І невже не можна помити ці мерзенні калоші!

У цьому взутті тітка ходила здавати корм свиням, вони стояли на вулиці, біля заднього входу в будинок. Тітка Аня починала метушитися, намагаючись догодити невістці, але це було неможливо.

– Я не буду пити це молоко, – відверталася Ніна від столу, – і воду цю не стану.

Можна було подумати, що вона виросла в сім’ї лорда, що не менше, хоча власні батьки Ніни жили через кілька будинків від тітки і в їхньому будинку і на столі було все те ж саме.

На мене і мого чоловіка Ніна теж поглядала гидливо: провінціали.

– Міша, – зверталася Ніна до свого чоловіка, – ось ця твоя родичка від свекрухи не вилазить, дивись, загарбає вона твою спадщину.

Це говорилося прямо при нас, а Міша весело сміявся словами дружини. Ми з чоловіком намагалися не звертати уваги. В гості до двоюрідного брата я не їздила і не збиралася. А ось за тітку мені було прикро.

Поступово син перестав їздити до матері зовсім. У селі шепотілися: Воронов з дружиною до тещі приїхав, а до матері і не зайшов навіть.

– Зовсім Нінка відбило мужика від рідної матері, – говорила сусідка тітка Клавдія, – та й він, хороший, слухає свою. Анюта одна його піднімала, все для нього, а син очей до матері не показує.

Тітка плакала, крадькома, але що вона могла вдіяти…

Коли вона захворіла, Міша не з’явився ні разу. Лікарі сказали, що шансів на одужання немає, все, що можна зробити – дати їй спокійно і без болю піти. Чоловік мій сказав, що з лікарні тітку ми забираємо до нас.

Я дзвонила двоюрідному братові, але трубку весь час брала Ніна. Звати чоловіка до телефону вона відмовлялася, а одного разу сказала так:

– Хворіє, а мені яке діло? І Міші справи немає. У нас своє життя, у свекрухи своя. Ви грошей хочете з нас зрубати? Ні? Ну так і не телефонує моєму чоловікові!

Гроші нам були не потрібні, я хотіла, щоб син встиг попрощатися зі своєю матір’ю. Але він так і не приїхав.

Про те, що не стало матері йому повідомила теща. Він з’явився, коли ми вже проводили тітку. З ним була і його дружина, яка відразу почала ходити по кімнатах і розпоряджатися:

– Телевізор зараз заберемо і цей кришталь, а решта потім вивеземо. Так, – звернулася вона до мене, – після всього занеси ключ від будинку моєї матері, вона прийде і свій замок повісить.

Ось тут і встала зі свого місця сусідка, тітка Клавдія:

– Гей, Нінка, – сказала літня жінка, – покладеш усе те на місце, не хотіла я це питання піднімати, так доведеться, інакше ти все тут розориш-розхапали!

Клавдія і дістала з сумки документ, заповіт на будинок, тітка ще до того, як лягти в лікарню, відписала свій будинок мені.

Я заплакала, а брат Міша з дружиною почали кричати, що по суду вони скасують заповіт, що мати я силоміць змусила його написати.

– А ось і ні, – подала голос сусідка тітка Тоня, – ми з Клаше і Анею їздили до нотаріуса, як знала Анюта, що син з невісткою судитися надумають. Ти, Міша, про матір останні 12 років і не згадав ні разу та й навіщо тобі цей будинок? Твоєї праці тут немає, ти ж допомагав тільки тестю з тещею, а не матері рідній.

А під час цієї розмови Ніна, під шумок, пов’язувала в покривало, зняте з ліжка, то, що було в будинку цінне. Зупиняти я її не стала.

А в будинок тітки Ганни, побудований ще моїм дідом, ми з чоловіком переїхали після сороковин. Квартиру міську здали квартирантам: виросте дочка, потім туди і жити піде, а ми краще тут, на землі.

Міша перестав приїжджати в своє рідне село. Зовсім. Видно глузування і презирство односельців за ставлення до власної матері, сильно ображало.

А у задніх дверях мого тепер вдома, так і стоять калоші. У них тепер люблять спати пустотливі кошенята, яких принесла по весні улюблена тітки кішка.

Ні, я ті калоші не надягала. Чоловік замовив знайомому своєму виготовити керамічні. Як пам’ять.

Фото – ілюстративне.

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page

facebook