Сваха мене назвала “мачухою”, бо я дітей в такий важкий час на вулицю виганяю. Але вони вже скільки живуть, могли б вже собі наскладати. Чоловік каже, щоб я добрішою була, але просто мій Юрко не знає, які зараз ціни в магазинах, про аптеку я взагалі мовчу, більша половина пенсії йде. Я б цю квартиру собі здавала, і вже якась копійка б була. Надійка вже може на роботу вийти, діти ж не маленькі, але то всьо тепер таке мудре.
Коли дочка заміж виходила я була ще молода і працювала. Чоловік мій, хоч і зі здоров’ям були деякі проблеми, та також ходив на добу через три сторожем.
Гроші в нас були, до того ж, я підробляла дома, бо мала швейну машинку, а люди знали до кого можуть звернутися. Я брала не дорого, і людям добре і мені.
Мої батьки переїхали жити в село. Квартира ж залишилася мені, оскільки я єдина в них дитина.
Ось тому коли Надійка повідомила, що Орест їй освідчився, я пообіцяла їм на перший час квартиру цю віддати.
Я як розраховувала, вони живуть, за комунальні платять, і економлячи збирають на свій дах над головою. Але вийшло все складніше.
Ми ще коли зі свахою після весілля зустрілися на її ювілеї, вона так дякувала мені, що я з розумінням до дітей віднеслась.
– А як інакше, свахо. Рідні ж діти. А хто поможе, як не ми. Декілька років поживуть, і, дай Бог, своє куплять.
Але останні рядки моя сваха ніби не почула.
В мене з чоловіком є ще молодший син. На даний час він в Канаді працює.
Я ж не можу цю квартиру віддати дочці, він же образиться. Я хочу все по чесному зробити. Але це “ділення” буде пізніше, я ще на “той” світ не збираюся.
Дочка зараз в декреті. В них з Орестом двоє діток. Меншому Денисику чотири роки і він ходить в садочок. Але моя Надійка не спішить йти на роботу. Зять працює інженером на одній фабриці. Заробляє непогано, але якби ще Надійка помогла, то б жилося краще.
Чоловік мій вже давно по здоров’ю вийшов на пенсію, а недавно до нього приєдналася і я. Все ж таки, як любила казати моя бабуся: “пенсію задурно не дають”. Ви знаєте, як стукнув той ювілей, так і здоров’я підкосило.
Нам на аптеку йде купу грошей. Ось я і натякнула дітям, щоб звільнили мені квартиру. Я не сказала їм за тиждень чи два. Я ж не мачуха. Просто попередила, що планую її здавати, бо грошей немає.
Сваха моя вже на пенсії і ще працює, те саме і сват. Може їм грошей хватає, а нам ні.
Але ви знаєте, не в очі, правда, але знаю, що казали про нас свати, що ми серця не маємо, бо виганяємо в такий важкий час дітей на вулицю.
Але вони вже який рік живуть “на халяву”. Ніхто цього не бачить, всі помічають тільки погане.
Чоловік каже, щоб я не спішила, нехай діти живуть собі, але просто він по магазинах не ходить і цін теперішніх не бачить.
Я не знаю, де в цій ситуації правда…
Автор – Наталя У
Текс підготовлено на основі реальної історії. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено.
Передрук категорично заборонено!
У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!
