X

Свати в мене дуже заможні, а в мене пенсія 3500 гривень. І все ж я економила і накрила стіл на свій 70-річний ювілей минулу суботу. Але вони прийшли з трьома трояндами — і все! Я досі не можу в це повірити

Свати в мене дуже заможні, а в мене пенсія 3500 гривень. І все ж я економила і накрила стіл на свій 70-річний ювілей минулу суботу. Але вони прийшли з трьома трояндами — і все!

Я досі не можу в це повірити.

Готувалася я довго. Хотіла, щоб усе було як слід, щоб не соромно було гостей прийняти. Вже за місяць почала відкладати гроші, планувати меню.

Купувала продукти поступово, щось по акціях, щось на ринку дешевше брала. Самій смішно, бо вік не юний, а бігала, як дівка молода, щоб усе встигнути.

Зробила холодець, запекла курку, насмажила котлет, навіть червону рибу купила — свято ж! Торт спекла сама, бо пекти люблю, та й магазинне воно не те. Столик гарно прикрасила, серветки гарні склала, свічки поставила. Думала: буде свято, буде радість.

І ось вони заходять. У хутрах, у золоті, він у дорогому костюмі, вона — в чомусь із блискітками, парфуми такі, що аж у носі крутить.

Простягають мені букет. Три троянди.

— Ой, спасибі! — кажу, бо ж не виганяти їх назад.

Вони сіли за стіл, їдять, хвалять:

— Ой, яке все смачне! Ой, ви так старалися!

А в мене всередині все бурлить. Бо я ж знаю, як вони живуть. Як в Єгипти щороку літають, як автівки міняють, як сваха в ресторан може зайти й залишити там мою тримісячну пенсію просто за вечерю.

А я що? А я старалася, економила, крутилася, щоб їм добре було.

— Ну що, може, ігристого? — питаю.

— Ой, ні, ми за кермом! — відмахується сваха.

— Так візьміть із собою!

— Ой, ні, дякуємо, ми дороге п’ємо.

Мені так прикро стало.

Цілу вечерю сиділи, розказували про свої подорожі, про нову квартиру для дочки, яку купили, про брендові сумки. Я кивала, усміхалася, а в душі мені гірко було.

А потім вони встали, швиденько подякували й пішли. Ні подарунка, ні конверта, ні навіть якогось символічного сувеніра.

А я потім сіла за стіл, дивлюся на ті троянди й думаю: ну невже справді так важко було зробити мені приємно?

Чи варто мені їм щось казати або сину? Може, я просто не маю права щось чекати? Чи це таки неповага до мене? Що думаєте? Я буду вдячна за будь-які думки збоку.

Фото – авторське.

Передрук без посилання на ibilingua.com заборонено.

M Alena: