Я заміжня два роки, живемо з чоловіком дуже добре. Але часто все псує його мати. Вона не має меж! Мало того, що вона думає, що має право вирішувати, де нам працювати, як нам одягатися і що нам їсти, так вона ще дуже любить щоб її персоні були адресовані лише увага і поклоніння. Всі свята – у неї. На цей Новий рік запросили друзів, вирішили святкувати з ними. Що вона нам влаштувала!
За ці два роки абсолютно всі свята ми святкували у неї. Її день народження, день народження чоловіка, мій день народження, Новий рік, 8 Березня, день матері, день вчителя (вона вчитель). Дійшло до того, що минулого року о десятій вечора 14 лютого, у Валентинів день вона подзвонила і запитала, чому ми так довго збираємося! Я, звичайно, грубувато відповіла, що ми нікуди не збираємося і будемо свято закоханих відзначати лише вдвох.
На цей Новий рік чоловік ще за два місяці запросив друзів. Вирішили свято відзначати з ними. Об 11 вечора вона зателефонувала, сказала, що у неї все готово, мовляв, викликайте таксі і швидко до неї. Чоловік пояснив, що ми приїдемо на хвилин 20, привітаємо, подаруємо подарунки і додому, бо там друзі.
І тут почалося. З криками, що це ми собі уявили, що ми невдячні, що Новий рік – це сімейне свято і друзям не місце на ньому. Моя мама другий рік сама проводить всі свята. Тата не стало, родичі в іншій країні. У свекрухи же чоловік і ще один син, і ще ми повинні її няньчити! Одим словом. ми взагалі до неї не поїхали.
Тепер вона образилася, не спілкується з нами зовсім третій день, передала через свекра, що на Різдво вони нас не запрошують і не чекають. Мені ситуація неприємна, але я навіть зраділа! А от чоловік дуже засмутився, навіть не знаю, як тепер бути.
Передрук без гіперпосилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pixabay.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook і залишайте свої коментарі!
Недавні записи
- На кухні, обійнявши голову, сидів Борис, а над ним заводила мама. Виявляється, Анна, дружина брата, подала на розлучення. – Я в одних шкарпетках від неї пішов. Ні на що не претендую, а вона ще хоче на аліменти мене подавати? – А що такого ти купив, може цю квартиру? Чи хоча б ремонт зробив? – І тут включилася мама. – Як, Лідо, ти язика прикуси! А утюг разом з дошкою хто купляв? – Ви б ще набір з горняток згадали, який зі свого серванту витягнули і невістці передарували
- Коли я злягла з температурою, то запитала по телефону у зятя, чи може він купити мені трохи їжі та піти в аптеку. Він це зробив. Мені здається, він був дуже щасливий мені допомогти. Але вже ввечері Анна зателефонувала і сказала, як я смію її чоловіка використовувати в своїх цілях. Вона навіть не запитала, як я себе почуваю, чи чи потрібно мені ще щось. Я відчуваю від неї великий холод. Та незважаючи ні на що, я повинна мовчати, бо інакше Анна заборонить мені бачитися з онуками
- Під час розмови з донькою про майбутніх онуків, я почула те, чого найбільше боялася. Вероніка сказала, що не хоче мати дітей, мовляв, від них немає жодної користі і взагалі, я можу про це забути, адже нова посада доньки передбачає, що дітей в неї не буде ще років зо три. Не знаю, що робити. Як пояснити дорослій доньці, що діти це чудово? Я відчуваю себе трохи винною у всій цій ситуації. Моє минуле життя сильно вплинуло на дочку
- Через халатність лікарів наша донечка відправилась на небо. Одному Богу відомо, що творилося в моїй душі. Не обійшлось і без допомоги спеціалістів. Незважаючи на те, що суспільство наполягало перегорнути сторінку і спробувати ще раз, я слухала своє серце. Діток в нас з Антоном так і не має. І все б нічого, якби не ця переселенка з трьома дітьми, за якими вона зовсім не дивиться. Одного разу я була з ними на майданчику. Олежик забруднив сорочку, а я хотіла йому допомогти
- Як тільки мами не стало, ми почали сперечатися з братом і сестрами, а всіх нас четверо, за спадщину. “З чого ти взяла, що цей перстень має належати тобі? Мама нераз говорила, що він мій!” “А ти думаєш, чого Андрій так до мами в останні дні приїжджав?” І це ще діло не дійшло до нерухомості. Колись, наша дружня сім’я, переросла у велику “бурю”. Все це тривало до того часу, поки не сталося найгірше – не стало нашої сестри Марти. На прощальній церемонії нас ніби осінило