Свекруха не розмовляє зі мною. Але ж мені вже не двадцять, і навіть не тридцять років. А як вона хотіла, щоб я на яких умовах переступила поріг квартири, яку придбав мій Андрій? Так, вона нам допомогла з грошима, але що тепер, я маю все життя їй за це дякувати? Та й не в тому тут справа.
Ми із чоловіком майже 10 років разом живемо. Йому 50 років, мені 46. У нас обох вже є по одному шлюбу за плечима. Відносини зі свекрухою були нормальні, навіть хороші, допоки ми не купили з Андрієм загальну квартиру. Точніше, купив чоловік, частину грошей дала свекруха, частину ми зичили в друзів і родичів. Борг уже повернули, позику платимо.
Ми перед угодою розписалися, без жодних урочистостей та столів, бо треба було на квартиру гроші. Мамі Андрія не сказали, бо самим уже за 40 та й нічого ми не відзначали.
Андрій у першому шлюбі обпікся, і я знала, що свекруха буде проти нашого шлюбу. Вона була бізнесвумен у свій час, і жінка розважлива і розумна. Я побоялася, не дай Бог, щось з чоловіком, я залишуся на вулиці.
До розписки Анна Ігорівна говорила, що треба мені буде “закріпитися” в цій квартирі, але нічого конкретного не пропонувала. А я, звичайно, чоловікові давно сказала, що тільки повноправною господинею та дружиною увійдуть у нове житло.
У чоловіка до цього була квартира, але після розлучення, звісно, йому дісталася одна третя квартира. Але я з ним збираюся прожити до кінця. Свекруха дізналася про те, що ми розписалися від чужих людей, ми так і не наважилися самі про це повідомити. Тепер ми не спілкуємося, а нещодавно Анна Ігорівна звинуватила мене, що я все гребу під себе, хоча все життя сама себе забезпечую.
Сказала, що в неї була істерика, коли дізналася, що ми до РАЦСу ходили, як би я її “обкрутила”. Я не вважаю себе винною, і всі мої родичі та знайомі теж кажуть, що я правильно все зробила.
Хочу почути вашу думку, дорогі читачі?
Фото ілюстративне
