Свекруха не сприймає мене, як дружину її сина, а як якусь прислугу.
Ми з Романом живемо разом вже майже п’ять років. Відразу ж було все домовлено, що я йду за невістку.
Сама я жила в маленькому селі, а Роман з районного центру і проживав зі своєю мамою в трикімнатній квартирі. Батько його пішов з життя, коли той ще був дитиною. Мама його більше заміж не виходила. Вирішила, що буде жити для сина.
Перший рік я думала, що притираюсь, як то кажуть, до їх сім’ї, до їх традицій. Тому з нетерпінням чекала, коли ж все внормується і ми щасливо заживемо усі разом.
Але, на жаль, цього за п’ять років так і не сталося.
В нас є донечка, якій три рочки. Бабуся любить Оленку, але мене терпіти не може. Вона не сприймає мене, як дружину її сина, а як якусь прислугу.
Я так втомилася від свого чоловіка. Ми маємо постійні непорозуміння, різні погляди на життя.
Роман не хоче нічого змінювати, але на це я вже заплющила очі, то ще й думки своєї не має. Слухає всіх довкола, але тільки не мене. Ми для нього із донечкою наче чужі.
Всі слова повторює за своєю мамою, так і мама теж не надто нас намагається зблизити. Я тільки й чую, яка я погана, що я поводжусь гордо. Каже, щоб я була простішою. І якщо мене щось не влаштовує, то вказує мені на двері.
Одного дня я таки сильно образилася, зібрала речі, дочку і поїхала до батьків в село. Так він навіть за кілька днів не зволив подзвонити, хоча б дізнатися як дитина почувається. Я вважаю, що ми йому не потрібні.
Що робити далі? Розлучатися чи є інший вихід? Дістався мені мамин синок, так ще й поспати любить. Щоранку будити його треба. Безгосподарний зовсім. Вважає, що я все маю на своїй шиї тягнути. Ще й грошей не дає. Я розчарувалася повністю у своєму чоловікові.
Фото ілюстративне
