В мене нещодавно виникла така дивна ситуація дома. Поки не розумію, як з неї правильно викрутитись.
Ми з чоловіком довгий час жили на орендованій квартирі. Виховуємо двох діток. Дмитрику вісім років, а Катрусі чотири.
Перед самим вторгненням ми нарешті купили таку омріяну квартиру в столиці. І все б нічого, та через велике занепокоєння про дітей, чоловік наполіг, щоб я брала дітей і їхала за кордон.
Я спершу впиралася, і навіть два місяці жила у Львові, але згодом сама зрозуміла, що варто на деякий час таки виїхати.
В Німеччину я поїхала з рідною сестрою і її дітьми. Час перебування за кордоном навіть не хочу описувати, оскільки доброго мало. Я завжди любила свою Україну, і кожна моя клітиночка тягнула мене додому.
Повернулися ми до Києва у вересні 2022 року, коли дізналися, що школа, в якій навчався син, обладнана сховищем, і там продовжиться навчання очно.
За час нашої з дітьми відсутності, чоловік зробив ремонт в квартирі. Все дуже гарно, дорого і сучасно. Перші дні я не могла намилуватися своїм рідним домом.
Все було готовим до життя, і лише на кухні мене зустріли дві тарілочки та два горнятка. (Чоловік зазвичай харчувався в кафешках чи в своєї мами, яка залишилася в Києві).
Я сама попросила чоловіка, що хочу купити посуд сама, про який завжди мріяла.
І якось мені свекруха зателефонувала. Почала розпитувати, чи ми вже облаштувались в новій квартирі. А я візьми, та й ляпни, що поки не дуже, бо нема поки з чого їсти. (Старий посуд я не хотіла перевозити).
І ось в неділю, ближче обіду, задзвонив дверний дзвінок. Двері пішов відкривати чоловік, а я чуть не зомліла, бо свекруха стояла з якимись коробками.
Вона стала в коридорі нас вітати, ніби як з новосіллям, і виймати з коробок різні тарілки (кольорові, в квіточки… цей червоний мак досі в моїх очах). Потім витягла чавунну пательню, таку важку, що я ледь її втримала. Ааа, і ще, набір ножів, правда, попросила за нього дати пару гривень. (я в ці забобони не вірю, але чоловік ніби щось там їй повертав).
Я просто продовження смутно пам’ятаю, бо трохи від цих подарунків потемніло в очах.
І ось тепер у мене питання. Що я маю з цим “добром” робити?
Мені не подобається такий посуд і така пательня. Мені ні до чого ці ножі, бо в нас геть інший інтер’єр.
Якщо я позбудусь подарунків, свекруха образиться. Але якщо залишу, то буду постійно псувати собі нерви.
Щоб ви порекомендували зробити в такій ситуації?
Автор – Наталя У
Передрук категорично заборонений!
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua
Недавні записи
- Я чекала що ввечері, коли Яна прийде, то мене похвалить, я таки мах роботи зробила. Але була тишина, тільки онучка зацінила мою роботу, обнявши мене і поцілувавши. І ось через тиждень дивлюсь, знов все чорне. Я знов помила. Але невістці мабуть так зручно. Як на мене це дивно. Вона працює в чистоті, в аптеці. Завжди охайна з легким макіяжем, а про взуття взагалі не думає. Мені було б неприємно, а їй хоч би хни
- Після дня народження я почала питати у внука, чи хватило йому всіх подарованих грошей на смартфон. А потім кажу: тато ж тобі п’ять тисяч дав. А він такий здивований каже: які п’ять тисяч? В конверті лише тисячу гривень лежало. До того ж конверт був підписаний, і ніякої помилки бути не може. Я в тих нервах викликала сина до себе. Не хотіла це по телефону виясняти
- Коли не стало дочки, я почала судитися зі своїм зятем. Я думала, що зроблю йому послугу, взявши на виховання свого єдиного онука. Дмитрик був дуже схожий на Лілю, і це давало мені сили продовжувати жити. Позов я програла. Зараз Дмитрику п’ятнадцять. Батько відвіз його далеко від мене. Мабуть, я на таке ставлення заслужила. Я б все віддала, лиш би повернути час назад
- Моя свекруха виховує свого онука від першого шлюбу Ореста. Я його друга дружина. Колишня невістка після розлучення переїхала жити в Канаду. Мій чоловік виплачує на сина аліменти, але свекрусі цього виявилося мало. – Богданчик і полуничку хоче і черешеньку. – Я ж не стрималася, і натякнула, щоб до рідної мами звернулася по допомогу. І тут відкрилася таємниця, про яку я і не здогадувалася
- Мені було куди повертатися з Італії, дочка за гроші, які я надсилала, зробила з занедбаної маленької хатинки красиву і сучасну. Там були нові меблі і техніка. Олена з чоловіком і дітьми жила окремо. За всі ці роки я зробила все, щоб вона мала свій куточок. І здавалося б, живи та радій, але той спосіб життя, який вела сеньйора Беатріс, за якою я доглядала до останнього, не дає мені спокою до сьогодні