В мене нещодавно виникла така дивна ситуація дома. Поки не розумію, як з неї правильно викрутитись.
Ми з чоловіком довгий час жили на орендованій квартирі. Виховуємо двох діток. Дмитрику вісім років, а Катрусі чотири.
Перед самим вторгненням ми нарешті купили таку омріяну квартиру в столиці. І все б нічого, та через велике занепокоєння про дітей, чоловік наполіг, щоб я брала дітей і їхала за кордон.
Я спершу впиралася, і навіть два місяці жила у Львові, але згодом сама зрозуміла, що варто на деякий час таки виїхати.
В Німеччину я поїхала з рідною сестрою і її дітьми. Час перебування за кордоном навіть не хочу описувати, оскільки доброго мало. Я завжди любила свою Україну, і кожна моя клітиночка тягнула мене додому.
Повернулися ми до Києва у вересні 2022 року, коли дізналися, що школа, в якій навчався син, обладнана сховищем, і там продовжиться навчання очно.
За час нашої з дітьми відсутності, чоловік зробив ремонт в квартирі. Все дуже гарно, дорого і сучасно. Перші дні я не могла намилуватися своїм рідним домом.
Все було готовим до життя, і лише на кухні мене зустріли дві тарілочки та два горнятка. (Чоловік зазвичай харчувався в кафешках чи в своєї мами, яка залишилася в Києві).
Я сама попросила чоловіка, що хочу купити посуд сама, про який завжди мріяла.
І якось мені свекруха зателефонувала. Почала розпитувати, чи ми вже облаштувались в новій квартирі. А я візьми, та й ляпни, що поки не дуже, бо нема поки з чого їсти. (Старий посуд я не хотіла перевозити).
І ось в неділю, ближче обіду, задзвонив дверний дзвінок. Двері пішов відкривати чоловік, а я чуть не зомліла, бо свекруха стояла з якимись коробками.
Вона стала в коридорі нас вітати, ніби як з новосіллям, і виймати з коробок різні тарілки (кольорові, в квіточки… цей червоний мак досі в моїх очах). Потім витягла чавунну пательню, таку важку, що я ледь її втримала. Ааа, і ще, набір ножів, правда, попросила за нього дати пару гривень. (я в ці забобони не вірю, але чоловік ніби щось там їй повертав).
Я просто продовження смутно пам’ятаю, бо трохи від цих подарунків потемніло в очах.
І ось тепер у мене питання. Що я маю з цим “добром” робити?
Мені не подобається такий посуд і така пательня. Мені ні до чого ці ножі, бо в нас геть інший інтер’єр.
Якщо я позбудусь подарунків, свекруха образиться. Але якщо залишу, то буду постійно псувати собі нерви.
Щоб ви порекомендували зробити в такій ситуації?
Автор – Наталя У
Передрук категорично заборонений!
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua
Недавні записи
- Каті було шістнадцять, як ми дізналися, що вона чекає дитину. Звісно, було важко сприйняти цей факт, але нічого вже не зміниш. Батько дитини Денис, така ж дитина, як і наша Катя. Він відразу ж дав зрозуміти, що батьківство не його тема. Я зв’язалася з його батьками, і на приємний подив вони пішли на контакт. Але все це було до пори до часу. Лише на останньому місяці ми дізналися їх справжнє лице
- Вчора моїй подрузі сімдесят років виповнилося. Я знала, що Марія трошки безпорадна, щодо готування, тому заздалегідь її попередила, що моїм подарунком для неї, буде гарно накритий стіл. Завдяки допомозі дочки, стіл ми накрили шикарний. Гостей було немало-небагато – 11 осіб. Гаряче Марія сама приготувала, і дуже смачне. Та здивувало мене інше. Її брати, ніби ніколи нічого в тому житті не їли. Додому я йшла сама не своя
- Я повернулася в квартиру за светром, бо похолодало і застала сина з друзями, як вони моє ліжко намагалися в маленьку кімнату перенести. – “Мамо, ви ж маєте нас зрозуміти. В нас скоро малюк буде”. Невістка ж в той час мовчки сиділа в куточку і мої документи перебирала. З вересками вони з моєї квартири вилетіли. І сваха дзвонила, і сват. Казали, що я не мама, бо їх дочку, ще й при надії, з хати виперла. Як хочуть, то нехай собі це щастя забирають
- Я в свою хату в селі аж три родини переселенців пустила позаминулої весни, а сама в Німеччину до сестри подалася. А це повернулася тиждень тому і просто випала в осад від того, що побачила! Я така вражена, вам не передати! Тепер просто не знаю, як ту хату між ними поділити
- У нас з чоловіком четверо дітей, тому після вторгнення і втрати роботи, Микола прийняв рішення їхати на заробітки в Польщу, оскільки дітей потрібно годувати. Іншого виходу ми не бачили. Я відчувала, що наше спільне життя котиться в яму, та його виїзд остаточно розставив все по місцях. Тепер думаю, чи варто зберігати наш з Миколою шлюб? Старші вже не такі й малі, а з тими двома, я якось собі раду й сама дам