Заміж я вийшла пізно, в 32 роки. До цього часу у мене була хороша робота з відповідною зарплатою, я вже виплатила кредит за власну квартиру, купила нову машину. Загалом, багато хто вважав мене успішною.
Мій чоловік, Слава, був трохи старший за мене. У його житті не було видатних успіхів. Жив він з мамою, працював на заводі, по п’ятницях дозволяв собі випити. Навіщо мені було виходити за нього заміж? Так я і сама не знаю…
З чоловіками у мене як то не особливо складалося, заміж ніхто ніколи не кликав, а тут підвернувся Славік і запропонував стати його дружиною. Я погодилася, так як дуже хотіла народити дитину.
Але сімейне життя складалося не зовсім так, як я це собі уявляла. Оселитися нам з чоловіком довелося в квартирі зі свекрухою, Ларисою Федорівною, так як вона хворіла і чоловік ні в яку не хотів залишати її одну. Гаразд, я погодилася, переїхала, а свою квартиру здала квартирантам.
Свекруха дійсно вимагала догляду, вона майже завжди лежала, часом у неї не було сил навіть, щоб встати в туалет. Я допомагала чоловікові в догляді за нею, але здебільшого намагалася допомогти матеріально. Я купувала дорогі ліки, викликала додому хороших платних фахівців, щоб допомогти жінці.
Згодом Ларисі Федорівні стало краще, вона не переставала дякувати мені за допомогу. Але тут я помітила зміни у ставленні чоловіка до мене. Він став різкий і грубий, приходив додому ,,веселіший” набагато частіше, ніж звичайно. В результаті його звільнили на роботі. Слава оголосив, що тепер він працювати не буде зовсім, а буде доглядати за мамою.
Я промовчала, але мені було якось не по собі, що я, як мужик, повинна буду містити всю сім’ю одна. Мало того, те, що чоловікові тепер не потрібно було ходити на роботу. Ми з Ларисою Федорівною постійно вимовляли йому з цього приводу, але він не міняв свій спосіб життя.
Одного разу, будучи в такому стані, Слава затіяв скандал. Він висловив мені купу претензій, сенс яких полягав у тому, що він ревнує… ревнує власну матір до мене. Те, що я «своїми грошима» змогла допомогти її здоров’ю, зробила те, що він без грошей зробити не міг. Ну і в кінці свого монологу чоловік вигнав мене з дому…
Поки я в сльозах збирала речі, Лариса Федорівна вичитувала сина:
– Навіщо ти вигнав дружину? Хто нас тепер буде утримувати? Ти ж не працюєш! Та й чи візьмуть тебе такого куди…
Я пішла, оселилася в готелі, поки мої квартиранти з’їжджали. Через тиждень мені подзвонив дільничний і розповів, що Слава підняв руку на матір. Я швидко подала на розлучення і забрала хвору бабусю до себе.
Ось так ось: хотіла дитину, а тепер няньчитимусь з хворою свекрухою. Доля напевно у мене така… Ну не могла ж я її залишити з таким синочком…
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
