iBilingua

Знаю, що є багато різних історій про те, як мами чи свекрухи, не можуть пережити те, що в сусіда вже картопля викопана, а в них ще навіть не скошене “бульбиско”.

Але в нас це реальна історія, і мені було трохи не смішно.

Живемо ми в селі з батьками мого чоловіка.

Живемо доволі мирно, виключаючи певні моменти, які у кожного бувають.

Свекор працює сторожем, добу через дві, свекруха двірником в школі. Я поки дома, виховую дітей і підробляю в інтернеті, чоловік мій залізничник, також добами працює.

В понеділок і чоловік і свекор був на роботі.

Зазвичай, після їх повернення з важкої роботи ніхто не робить важко, бо треба відпочити, про це знають всі.

Ніяких серйозних планів в нас не було, я запланувала з сином поїхати ще докупити спортивний костюм і кросівки до школи і заодно манікюр оновити в місто (в той час у сина ще й англійська була, тому все мало б бути чудово).

Свекруха все прекрасно знала, але плани дещо змінилися, коли в понеділок вона побачила, як сусідка Валентина Сергіївна виорювала кіньми свою картоплю.

– Десь кругом нас одні господарі! А вам не стидно? Ромку, твій друг має свої коні, ти не міг з ним домовитися, щоб нам швидше виорав? Та хіба вам в тому житті щось треба? Про все я маю думати.

Свекруха хапилася за серце, давай скиглити…

– Завтра, як тільки хлопи з роботи приїжджають, щоб всі на полі були!

Я старалася пояснити, що запланувала в місто їхати. Про манікюр вже мовчу, кажу про покупку для школи і про англійську. Та свекруха не здавалася.

– Як я кажу, так і буде! Завтра копаємо!

Нікуди я не поїхала. Добре, що майстриня манікюру також з села і розуміє, що копання бульби, то святе, особливо, коли з сусідами “змагаєшся”.

Якось я викрутилась, але шкода мені хлопів. Просто як чоловіку так і свекру не дуже було добре, бо що один, що другий, цілу ніч не спали, але перечити Ользі Василівні ніхто не став…

Читайте також: Коли я завела розмову з тіткою Ніною про те, як в років 9-10 мене посилали за хлібом в сільський магазин, бо потрібно було вистояти велику чергу, а ще тоді хліб давали за кількістю людей, проживаючих в будинку. Нам, якщо я не помиляюсь, то давали дві з половинкою хлібини, то тітка Ніна дуже сильно здивувалася. – Та з якого ти року, дитинко? -1984! – Та не може такого бути. Я старша на скільки, і такого періоду в житті не пам’ятаю. Щось ти собі понавидумувала!

Город біля хати чистий, свекруха щаслива, але попереду в нас ще загін в полі, трохи дальше і в рази більше.

Вже морально готуюсь до того, що одного ранку свекруха зробить рух і всі за секунду повискакують з ліжок, бо – БУЛЬБА, ТО СВЯТЕ!

А як у вас з тим копанням? Тихо і мирно виходить, чи також існує “змагання” з сусідами?

Автор – Наталя У

Текс підготовлено на основі реальної історії. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено.

Передрук категорично заборонено!

У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!

Передрук заборонено!