Моя свекруха як мінімум дивна. Раніше все було просто чудово. Ми телефонували одна одній щодня, розмовляли по годині, а то й більше. Вона сама часто мені дзвонила. Я в гості до неї спокійно приходила, радилася. Вона намагалася завжди помирити нас із чоловіком. А це як із ланцюга зірвалася.
Мій чоловік захищає Україну і повернеться за 2 місяці. Спочатку його служби так само все було нормально. Вона запросила мене до себе жити, сама купила мені квиток, знаючи, що я звільнилася з роботи.
Словом, до Нового року все було добре, а на Новий рік чоловік приїхав додому на тиждень. Вона якось йому сказала: «Ти там з нею акуратніше. Ну, я тобі потім розповім. Вона все це не заради тебе робить. Про це теж потім розповім».
Я почула цю розмову випадково. Я засмутилася. Але виду не подала. Згодом я збиралася поїхати до чоловіка, він тоді лежав у шпиталі. Що тут розпочалося. Спочатку вона була не проти, а потім почалося.
Напередодні поїздки вона мені сказала: “Не треба нікуди їхати. Та куди ти поїдеш? Він не здоровий. Не треба його забирати. Не треба його турбувати. Та взагалі ти дуже часто їздиш, а я сина вже півроку не бачила. Він тебе бачити не хоче і не хоче, щоби ти приїжджала”.
Сказати, що я була здивована, значить не сказати нічого. Я все одно з’їздила, купила сама йому одяг, їздила до нього щодня і просиджувала по кілька годин. Все було чудово. Потім милий запитав: «А ти чого з мамою не ладнаєш?» Ну я розповіла.
Він сказав, щоб я не звертала уваги, мовляв, вона дуже хвилюється Ще сказав, що завжди чекає на мій приїзд. Але зі свекрухою я досі не помирилася, і вона мене ігнорує, хоч і живемо разом, але як чужі.
Передрук без посилання заборонено.
Фото ілюстративне, авторське.
