Унадився до нас молодший брат чоловіка ходити, харчуватися. Працює він неподалік від нашого будинку, а я в тоді декреті була, ось він і приходив кожен день на безкоштовний «бізнес-ланч».
А так як брат чоловіка, Ваня, їсть ого-го скільки, то і готувати мені доводилося щодня. Я поскаржилася чоловікові, що у мене немає ні бажання, ні зайвого часу, щоб годувати його родича.
– Ну він же нам допоміг! – заперечив мені чоловік.
Ага, допоміг. Ми тоді машину продавали, він нам покупця знайшов і комісійні з нас взяв. І за цю «допомогу» я повинна витрачати на нього свій час? Я подумала, якщо чоловікові не шкода своєї їжі для близької людини – нехай Ваня приходить і їсть.
Я вирішила більше не надриватися і готувати як зазвичай: раз в 2 дня. Якщо Ваня з’їв вечерю чоловіка – то це проблеми чоловіка.
У перший раз прийшовши додому, побачивши порожні каструлі і вислухавши моє «Ваня зжер», чоловік зварив собі пельмені. Наступного разу пельменів не було – чоловік спробував відібрати в мене варені брокколі.
Він засунув в рот шматочок капусти, скривився і почав відправляти мене на кухню, щоб я приготувала їжу своєму добувачеві. Я відмовилася, меланхолійно зауваживши:
– А сенс? Все одно Ваня завтра прийде і все з’їсть.
Чоловік пішов, сам насмажив м’яса з картоплею і заявив, що ще й на завтра на вечерю залишиться.
Не залишилося – Ваня був. І тільки тоді чоловік поговорив з братом про те, що у нас не благодійна їдальня, і нічого до нас ходити кожен день. Ваня міцно образився.
Адже тепер доведеться харчуватися за свій рахунок, а з його апетитом – це досить накладно. Тоді Ваня вирішив поскаржитися мамі, що старший брат пошкодував для нього шматок хліба.
Моя свекруха – своєрідна жінка. Ось що вона придумала під час моєї вагітності:
Свекруха побачила у мене сторінці в соцмережі фотографію, де я була з великим животом. А вона десь вичитала, що не можна фотографуватися – для дитинки погано.
У зв’язку з цим, вона вирішила: раз я виклала фото – значить хочу позбутися дитини, і розтріпала про це все родичам. А чому я хочу позбутися? Правильно – тому, що нагуляла і мене совість замучила.
Наступного разу вона образила мене, прийшовши до нас на «кашу». Вона подивилася на дитину і заявила:
– Не схожий. Точно нагуляла, – і пішла.
А тут у свекрухи біда така трапилася: сина молодшого образили, годувати не хочуть. І хто? Я і що на її старшенького чуже кодло скинула.
Відразу до нас приїхала, з порога на мене з кулаками кинулася. І адже на те, що дитина у мене на руках – плювати їй було. Гаразд, чоловік удома був. Відтягнув від мене свою матусю і за поріг виставив.
Через кілька днів мені зателефонував задоволений Ваня:
– Спасибі тобі. Мама на мене квартиру переписала, щоб вам з братом не дісталося. Я тобі винен.
Чоловіка це трохи образило, але що він міг зробити?
Дитина пішла в садок, чоловік мене влаштував до себе на роботу, а у Ваня одружився і міцно заліз під каблук дружини. Все частіше в наш будинок почала приходити свекруха, її обличчя було все сумніше.
Скаржилася улюблена свекруха, що ні вона тепер господиня в домі, а дружина Ванічки там тепер за головну. Зате я яка у неї молодець стала: і дитина на чоловіка схожий і господиня я відмінна.
Чого і слід було очікувати, в один жахливий день прийшла свекруха до нас з валізами: виставила її чоловіка Вані.
Свекруха живе у нас 2 тижні. І з кожним днем нагляє все більше і більше. Адже в тому, що вона позбулася квартири, вгадайте, хто винен? Правильно – я. А раз свекруха тепер через мене бездомна, то я повинна віддати їй свою квартиру. А ось дуля їй з маслом!
З’їжджати вона не збирається. Чоловік шкодує мати і не бачить нічого страшного в тому, що вона буде жити з нами. Ще й згоден з матір’ю, вважає що вимоги у неї цілком справедливі. Насідають на мене вони вже вдвох:
– Коли ти віддаси мені свою квартиру? – запитує свекруха. А чоловік їй вторить:
– Мила, ми ж все одно будемо тут жити, для нас нічого не зміниться.
Все б нічого, але квартира – моя власна, у чоловіка на неї немає ніяких прав. І відчуваю я, справа ось до чого йде: вилетять з мого будинку і чоловік, і його маманя.
