Олівія була абсолютною несподіванкою для всієї нашої родини. Найбільше для мене, бо тоді я навіть не планував стати мамою…
Була п’ятниця. Під час роботи у мене почав сильно боліти живіт. До суботи мені це вдалося якось пережити – на таблетках, я навіть квартиру встигла прибрати. Але боліло все більше і більше, тому ввечері я пішла у лікарню. Лікар оглянув мене і порекомендував добре відпочити і виспатися та відправив додому. Він не помітив, що я з хвилини на хвилину стану мамою. Я теж про це й не думала…
У неділю вранці біль був нестерпний, тому мене знову госпіталізували. Лікарі запідозрили проблему з нирками і направили мене на УЗД. “Ваші нирки в дивному положенні. Або вони у дуже поганому стані, або ви вагітні на п’ятому місяці або близько того, – почула я. Гінеколог підтвердила вагітність. Він заявив, що я пробуду в лікарні до пологів, бо… я вже починала народжувати.
Світ звалився мені на голову. Як це? Я стану мамою? Сьогодні? Мені лише 22! Андрій, тоді мій хлопець, тепер мій чоловік, чекав за дверима кабінету. – Що я йому скажу? – Можливо: “Любий, ти станеш татом. Ні, не за дев’ять місяців і навіть не за чотири. За мить”. Що я маю робити? Я відразу набралася сміливості і все йому чесно сказала.
Звичайно, моя новина посадила його в крісло, але він насправді очухався швидше, ніж я. Він навіть зміг сісти за кермо та поїхати додому, щоб зібрати речі, про які я просила. До того ж саме він повідомив про все моїм батькам. Я навіть не могла. Батьки були абсолютно вражені, як і я. Мама одразу ж приїхала до мене. Час від часу вона недовірливо піднімала мою футболку, щоб побачити живіт, якого майже не було…
Я народила. Андрій був увесь час зі мною. Хоча мій животик був майже непомітний, Олівія аж ніяк не була крихітною: вона важила 2 кг. 900 гр і мала 51 см. До мене приїжджали медсестри та лікарі з усієї лікарні. А я? Я була настільки вражена, що відразу після пологів я почала… робити макіяж. Я не розуміла, що я мама!
Ще до пологів один із лікарів говорив мені, що як можна в 21 столітті не знати, що ти вагітна? І я справді не знала! Я приймала препарати, і була впевнена, що цього не може статися. Протягом усіх дев’яти місяців у мене не було нудоти чи іншого дискомфорту. Рухів дочки я теж не відчувала – вона розташовувалася в малому тазі і навколо неї було так мало навколоплідних вод, що вона не могла рухатися. Живіт у мене майже не виріс.
Дівчата, яким я розповідаю про те, що зі мною сталося, кажуть, що вони мені заздрять: мені не довелося бігати до лікарів або нервувати… Однак такий сюрприз передбачає величезний стрес хоча б тому, що нам довелося негайно зібрати все, що потрібно дитині.
Вагітність дозволяє подумки підготуватися до появи малюка, отримати необхідні знання і т. д. Я б не могла цього зробити, і якби не моя мама, я не знаю, як би я впоралася. До цього додається страх: я не уявляла, що вагітна, тому робила те, чого майбутні матері не повинні робити.
Під час ремонту я носила важкі меблі, а за місяць до пологів ми їздили з Андрієм в Карпати, де каталися на лижах. Я не шкодувала себе: приймала ліки, ходила у сауну… На щастя, ніщо з цього не нашкодило моїй доньці.
Олівії більше року. Вона добре ходить, все їсть і… постійно щось говорить. Це найдивовижніша дитина у світі. У неї не було кольок, вона не хворіла, і через місяць вона почала спати всю ніч. Я ніколи не могла уявити, що саме у мене буде така спокійна дитинка!
Всім добра!
Передрук без посилання на ibilingua.com – заборонений!
Фото ілюстративне, з вільних джерел
Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook
