І що це таке? Як людина так може змінитися?
Ми з Оленою знайомі ще з коледжу. Разом вчилися, дорослішали. Здобули освіту бухгалтера. Ой, різне було.
Пам’ятаю, як ми йшли під дощем, а я несла подарунок мамі, який ні в якому разі не можна було намочити. Тоді Оля дала мені свою куртку, щоб я накрила пакунок.
Разом бувало, ходили в кіно, на дискотеку, разом літо проводили. Навіть разом почали зустрічатися з хлопцями.
В Олі був з багатшої сім’ї, хоч і на вигляд Олег мені не подобався, але кожному своє. Мій же Сергій був вродливим і кумедним. Мені з ним було завжди весело. В нас були парні побачення. Пам’ятаю раз навіть в Київ поїхали разом.
Коли ж закінчили навчання, то трішки наші дороги розійшлися, але все ж таки ми підтримували зв’язок. Я стала працювати за спеціальністю, а Оля не погано влаштувалася в житті.
Вийшла Оля за Олега заміж і жила в основному за рахунок вже тоді її чоловіка. Якось я дізналася, що вона чекає дитину, а потім Оля попросила стати хрещеною для малої Вероніки. Мовляв, так і зв’язок не втратимо, та й когось іншого не бачить на тому місті.
Я звісно погодилася, та й дитя було просто казкове.
Звісно, я була рада за кумасю, але все-таки трішки й заздрила. Ну що тут казати, ситий голодного не зрозуміє. Я розійшлася з Сергієм. Чесно, мене замучила його вічна веселість. Він хоч і був ніби дорослими, але поводився, як дитя.
Я поринула в роботу. Час від часу мене витягували десь погуляти чи то знайомі чи то кумася з дитиною. Веронічка стала для мене як рідна. Тоді я навіть почала мало не марити дітьми.
Тож в той момент я напевно і зробила одну помилку. Хоча в результаті та помилки призвела, до маленького щастя в моєму житті. Але все по порядку.
Я познайомилася з Іваном на прогулянці, не довго ми зустрічалися. Через два місяці я переїхала до нього додому. Ми одразу ж планувати стати батьками.
На щастя, це вийшло, в нас народилася донечка Віка.
Мати Івана мене не дуже любила. Тим мені і все життя псувала. Псувала аж до того часу? як Марина Володимирівна на небо не відправилася.
В чому полягала моя помилка? Та не треба було ту свекруху стільки часу слухати, а зразу ж поїхати кудись інакше.
Але загалом моя історія про останні місяці. Чоловіка забрали на лінію зіткнення. Хто там що не казав би, але багато з чого ти маєш купувати сам.
Я хотіла хоч якось захисти свого Івана.
На хорошу екіпіровку не було грошей. Тому я взяла відпуск. Залишила дитину матері і поїхала за кордон на заробітки.
В Польщі звісно було не солодко, але я мала ціль.
Коли ж приїхала, майже всі зароблені гроші передала чоловікові. Залишилися дрібки з тих грошей, що було.
А тут мене кума поклала на день народження до похресниці.
Своїй похресниці, я подарувала майже останні зароблені гроші, триста злотих і ті віддала. Все-таки в дитини 18 років. Аж тут виходжу в коридор і чую, я моя кума мене обговорює зі своїм чоловіком. Ще й засуджує. Мовляв чому це я так мало поклала грошей в конверт.
Зовсім не хвилювало Олю те, що я мала багато й важливіших витрат.
Чесно, після такого розмовляти з нею і не хочу.
Але похресниця в тому не винна.
Як тепер маю з тими людьми родичатися? І чи взагалі потрібно?
Автор – “АанГа”
Текс підготовлено на основі реальної історії. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено.
Передрук категорично заборонено!
У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!
