Своїми ключами я відкрила двері. Ні зять ні дочка, не знали, що я все чую. Вже наступного дня я зібрала чемодан і повернулася додому. Нудить його бачте, від мене. А від моїх грошей не нудило? Від хати, яку вони привласнити хочуть – не нудить?
Я звикла піклуватися про когось, оскільки змалечку росла в будинку, який був наповнений дитячим і не тільки сміхом.
Я була найстаршою, а після мене у батьків було ще троє дітей і усі дівчатка. Тато так чекав сина, але незважаючи ні на що, він в донечках душі не чув.
Вийшла я заміж рано. В 22 вже була мамою синочка, а ще через вісім років привела на світ і донечку Мирославу.
В нас з чоловіком було своє житло тому коли тата не стало, а мама залишилася в селі одна, я забрала її до себе. Ми жили гарною і дружньою родиною. Мама допомагала мені з донькою, син та той час вже був самостійніший.
Після весілля син з дружиною переїхав жити в столицю. І в Олега і в Інни там гарна робота. Син мій адвокат, а у невістки свій салон краси. Виховують вони двох діток.
Дочка також вже давно заміжня.
Мирославі моїй не так пощастило. Живе з чоловіком на орендованій квартирі і ледь кінці з кінцями зводить. Старший у них синок, а дев’ять місяців тому на світ з’явилася моя онучка.
Я вже два роки, як вдова. Чоловіка не стало через недугу. В двокімнатній квартирі я залишилася одна. Дочка після скромного весілля переїхала жити в область до чоловіка.
Свати в мене з села, допомагають дітям продуктами і це велика для них підтримка.
Я ще працювала, але коли дочка подзвонила і попросила допомогти з дітьми, я все кинула і примчала до них.
Я знову відчула себе потрібною комусь. Мені цього сильно не хватало.
Оскільки дочка тільки-тільки народила дитину, то сидіти весь день вдвох і дивитися на малюка, сенсу не було.
Я вирішила допомогти дітям фінансово і влаштувалася на роботу неподалік квартири.
Кожного дня я приносила торбу продуктів. Також оплачувала дітям оренду, готувала їжу і займалася онуками.
Але і цього виявилось мало.
Одного разу я прийшла з роботи швидше. Ключі в мене були свої. Ні зять ні Мирослава не знали, що я все чую.
– Ти скажеш нарешті своїй мамі, щоб вона свою квартиру продала і гроші нам дала? В неї в селі ще хата є. Вона має де жити.
– В селі тітка з сім’єю живе. Як вони там, всі на купу сидіти будуть?
– Це вже їх питання! Наскільки я знаю, Тамара Дмитрівна за мамою до останнього доглядала і по праву ця хата належить їй. Ми ж не можемо все життя по орендованих мотатися. До того ж, я вже не можу кожного вечора на неї дивитися. Мене вже нудить від тещі. Розумієш?
Наступного дня я зібрала речі і сказала дочці, що повертаюся додому.
– Так буде краще для всіх нас. Ви молоді, маєте жити окремо і давати собі раду. Я чим могла, допомогла.
Після цього випадку майже рік минув. Ні дочка ні зять до мене не приїжджали. Не з чуток знаю, що затаїли вони на мене образу, бо я одна в двокімнатній квартирі живу, замість того, щоб їм віддати, а самій в селі віку доживати.
Я навіть сину про цю історію не розповідаю. Ніколи йому наш зять не подобався. Боюсь, щоб не наробив біди.
Як тепер з цим маю жити?
Автор – Наталя У
Текс підготовлено на основі реальної історії. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено.
Передрук категорично заборонено!
У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!
