Мій брат Олексій молодший від мене на дванадцять років, правда, у нас різні батьки. Свого батька я не знаю, він покинув нас із мамою, коли мені не виповнилося навіть року. І більше ніхто його не бачив і не чув про нього, він ніяк нам не допомагав матеріально. Просто розчинився.
Коли мені було десять років, мама вдруге вийшла заміж. Вітчим дядько Ігор мене не любив, вважав тягарем і коли народився брат, мене взагалі віддали до інтернату, і додому я приїжджала тільки на вихідні та канікули.
Якось він навіть вигнав мене з дому, коли я приїхала на вихідні трохи застуджена, сказав, що лікувати мене тут ніхто не збирається. Мама нічого не могла зробити і мені довелося з температурою поїхати назад.
Брата я дуже любила, він мені в дитинстві відповідав взаємністю. Коли Олексію вже було років двадцять, його батько пішов від моєї мами до дружини свого рідного спочилого брата, і вони поїхали жити в іншу країну до її дітей.
Свою частину квартири він залишив Льоші, а я вже була заміжня і жила в Києві. Два рази на рік я їжджу до них у гості, брат уже живе з сім’єю окремо, має трикімнатну квартиру, а мама одна, теж у такій самій.
У мене маленька кімната чотирнадцять метрів на трьох, і спільна зі свекрухою та її дочкою кухня. У маминій квартирі є і моя частина і всі ці роки я намагаюся вмовити брата продати її і купити однокімнатну мамі, а ми заберемо свої частини грошима.
Та Льоша не згоден на такий варіант і каже: «Приїжджай та живи, ніхто тебе виганяти не збирається. А раптом я розлучуся, де тоді житиму»?
Кожен мій приїзд ми намагаємося вирішити це питання, але все це триває вже майже двадцять років. Мама згодна зі мною, але коли я їду додому, вона дзвонить і каже: «Знаєш, ми тут із Льошею подумали і вирішили, що ти можеш приїжджати до мене і жити, тільки сама, без чоловіка, він тут не потрібен».
Такого я від них не очікувала. Чоловік у мене не янгол, але ми з ним прожили тридцять два роки, у нас дорослий син. І я маю залишити сім’ю, роботу, коли мені залишилося три роки до пенсії, і переїхати в маленьке містечко, щоб допомагати мамі, а потім жити там з дозволу брата?
Не розумію, як таке нормальній людині могло спасти на думку, але вони мені це цілком серйозно пропонують!
І ось на наступні вихідні я знову збираюся до мами в гості на її день народження, і цього разу навіть не заводитиму розмову про квартиру, я вже змирилася, що мені там нічого не світить.
Мені всі знайомі і колежанки кажуть, що мені потрібно просто перестати спілкуватися з ними, не їздити, але я не можу, це мої рідні люди, хоча розумію, що і тоді я була зайва в сім’ї і зараз я для них чужа. І цього вже не змінити.
Передрук без посилання заборонено.
Фото ілюстративне, авторське.