Сиділи ми з чоловіком вдома, фільм дивилися, дитина вже спала. Раптом – несподіваний дзвінок на мій мобільний з невідомого номера. Беру трубку, а звідти незнайомий голос, чути що якась старенька бабуся каже: «Допоможіть, я тут замкнена, їжі немає, попити нічого, мені недовго залишилося!» І гудки…
Я розгубилася, чоловікові розповідаю, а він мені: «Розслабся, жартує, напевно, хтось». Сіли далі дивитися, а у мене душа не на місці. Вирішила я передзвонити на той номер, бо зрозуміла, що не засну.
Сигнал пішов, потім чую – плаче хтось. Кричу: «Бабусю, ви звідки? Де живете?”
Почула тільки «Соборна, 18 (адреса)» – і знову тиша. Тут мене зовсім озноб взяв. Чоловікові кажу: там біда, треба щось робити! Він на мене подивився, зрозумів, що я на дійсно схвильована, і каже: «Давай дізнаємося, звідки дзвінок був?» Подивилися за кодом, виявилося, місто не наше. Тут я зовсім розгубилася: що робити?
Але чоловік не запанікував, знайшов в інтернеті телефон відділення поліції того міста. Подзвонив, все розповів, назвався і попросив обов’язково перевірити адресу, яку нам сказали.
Ту ніч я майже й не спала, все думала – що ж сталося. А наступного дня на мій телефон знову подзвонили.
Незнайомець сказав, що він з поліції, представився. Виявилося, ми повідомили їх вчасно. Бабуся, яку я чула, вже кілька місяців не встає. Чоловіка не стало, піклувався про неї син. Для зв’язку у них був телефон, але користуватися ним бабуся так і не навчилася.
За два дні до того дзвінка син потрапив на вулиці під машину. Опинився в лікарні, коли прийшов до тями, не пам’ятав себе. Мати ж весь цей час лежала, прикута до ліжка, не знаючи, що з ним сталося. Хотіла подзвонити, а мобільник опинився на іншому кінці кімнати – на столі.
Їй довелося сповзти з ліжка, доповзти до столу. Сяк-так вона дотяглася до трубки, але як дзвонити, так і не зрозуміла. Тоді вона стала навмання набирати номери, кілька разів навіть кудись потрапила, але там кидали трубку, коли чули її. Дзвінок нам був останнім – лежачи на підлозі, вона абсолютно вибилася з сил.
Коли поліцейські розкрили двері (теж потрібен час – довелося з сусідами говорити і інші процедури виконати), бабуся була без свідомості. Потім лікарі сказали, що якби ще трохи – врятувати її не вдалося б.
На щастя, все обійшлося благополучно. Пізніше нам подзвонив син бабусі, довго дякував, а потім розповів: його мама пішла на поправку.
Відтоді я намагаюся уважніше ставитися до людей. Тому що в житті всяке трапляється. І якщо у тебе є можливість комусь допомогти – треба це обов’язково зробити! Аще я вдячна за підтримку і небайдужість своєму чоловікові, а також поліції того міста.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
