Син коли повернувся з похилою головою додому, ми з чоловіком не розуміли, що коїться. Виявляється, вони з Оленою розлучилися. Єдине, за що дякую Богу, що не подарував їм діток, а то не знаю, як би ми жили. Прийшлось звільнити кімнату, яку ми з чоловіком облаштували для себе, і віддати сину. Я ж не очікувала, що Антон таке витворить. Чоловік єдине що робить, так це йде з дому, а мені що робити?
Я думала, що коли ми з чоловіком постаріємо, то будемо радіти життю, діти вилетіли з гнізда, а ми ще в хорошій формі, я просто так собі це уявляла.
Але реальність зовсім інша.
З донькою проблем немає, вона заміжня, має дітей, живе з чоловіком в Києві.
А ось син через чотири роки повернувся додому, бо розлучився зі своєю дружиною. Ми з чоловіком без розуму від цього.
Звісно, я не могла йому відмовити у даху над головою, адже я його на вулиці не залишу. Власного житла Антон не має, хоча працює, але у них з дружиною була орендована квартира, і коли вони розлучилися, Оленка залишилася в ній.
На свою зарплату Антон не може собі дозволити один оплачувати оренду, тому я його забрала до себе.
Якби ми жили в будинку, то ще можна було б промовчати, але у нас двокімнатна квартира в маленькому містечку, де ми досить гарно влаштувалися після того, як багато років тому діти поїхали.
Колишню дитячу кімнату ми перетворили на “робочу кімнату”, а точніше “спальне місце”, де або я, або мій чоловік закриваємось, коли нам тріпають нерви чи хочеться трохи відпочити.
Я зробила там швейний куточок, а також читальню, тому що я люблю книжки, а мій чоловік більше майстер і любитель спорту.
Наприклад, коли він дивиться футбол у вітальні, мені є де згорнутися калачиком з книгою, і все в нас супер. Але тепер Антон повернувся, і я можу читати лише в спальні…
Це, мабуть, найменше, гірше те, що проблеми тільки з сином. Ми домовилися, що він дасть нам трохи грошей хоч на продукти, але він все каже, що в нього їх немає і що він мені їх віддасть, коли отримає зарплату. При цьому Антон завжди знаходить пару сотень гривень, щоб піти з друзями на “пінне”.
Антон також не любить порядку, його речі валяються всюди в квартирі, не тільки одяг, але і різні кабелі, роз’єми та пристрої, які він приносить з роботи.
У “своїй” кімнаті у нього вже повний бардак, як я це називаю, але я з цим змирилася. Коли Антон ще вчився в старших класах, то не скрізь у нього був такий бардак. Чи я забула?
Іноді мені здається, що я цілком розумію його дружину, що вона з ним розлучилася, він веде себе як підліток, а йому буде двадцять дев’ять! Якщо я йому щось кажу або дорікаю, він ображається. Чоловік вирішує це, просто виходячи з кімнати чи квартири, а я? Чи потрібно мені це?
Я навіть думала сказати Антону, щоб він виїхав, але куди він піде? Я бачу, як йому важко після розлучення з Оленою, благо, в них ще не було дітей.
Раніше він захоплювався різним, ходив на футбол з хлопцями, їздив в Карпати, які він обожнював, а зараз в основному сидить вдома за комп’ютером, грає в ігри чи не знаю що він там робить, то на “пінне” то спить .
Він також в одну мить ніби й постарів, Антон не стрижеться і не бриється, іноді мені за нього навіть соромно.
Я думаю, що було б корисно, якби він знайшов собі якусь дівчину і переїхав до неї, але він, мабуть, ніколи не зустріне тої, яка його буде терпіти.
Ну скажіть мені, хіба такого чоловіка якась жінка захоче?
Я нервую через це, оскільки не так уявляла свою старість.
Як з цим боротися?
Текс підготовлено на основі реальної історії. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено.
Передрук категорично заборонено!
У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!