Хоча я більше не люблю свого колишнього чоловіка Максима, я хочу йому допомогти. Він опинився у складній ситуації, і я просто не можу закрити на це очі.
Я просила свого нинішнього чоловіка Дмитра допомогти йому фінансово, але він категорично відмовився. Я думаю зробити це сама і просто приховати від Дмитра.
Ми з Максимом одружилися з чистого кохання. Мені було двадцять років, коли я вийшла за нього заміж. Я думаю, що наш шлюб пережив і хороші, і погані часи. Я досі згадую його з теплотою. Хоча б тому, що коли у нас народився син Юра, ми були справжньою родиною. Я ніколи не думала, що ми розлучимось.
Він заснував будівельну компанію, яка прибрала нас з вершини його життєвих пріоритетів. Багато часу він проводив далеко від дому. Коли він був вдома, то завжди розмовляв по телефону або сидів за роботою. Дитинство його сина вислизало з його рук, і він нічого не робив з цим.
Я довго наполягала, щоб він знайшов для нас час і присвятив себе нам. Максим продовжував відштовхувати мене і повторював одне й те саме: “Коли бізнес почне працювати без мене, ми будемо жити, як колись. Ти просто повинна дати мені простір”.
Але цей період так і не настав. Бізнес поглинув його цілком. Наш шлюб розлетівся, і я подала на розлучення. Незважаючи на те, що він мені все одно подобався.
Минали роки, наш син підріс, і я намагалася продовжувати жити. З наявної інформації я знала, що у Максима все добре і бізнес процвітає. Він заробляв хороші гроші.
І саме через них він думав, що може все. Він хотів купити нашого сина і думав, що це вразить мене. Проте я вже шукав щастя деінде. Я зустріла іншого чоловіка. На відміну від Максима, Дмитро мав чіткі пріоритети.
Я осіла і хотіла забути минуле. Коли синові виповнилося двадцять, він виїхав і став жити окремо. Ми з Дмитром насолоджувалися життям. Я не озиралася на минуле.
Три роки тому він запросив мене вийти за нього заміж, і я відповіла так. Я знала, що мені з ним нічого боятися. Дмитро був для мене всім світом.
Та нещодавно до мене дійшла сумна звістка. Юра розповів мені, що сталося з його татом. Компанія збанкрутувала, а він залишився ні з чим.
Мало того, у нього ще й кредити, які він не може повернути. Він живе в гуртожитку, а може опинитися й на вулиці. У мені прокинувся жаль, і я відвідала Максима.
Його стурбований вираз обличчя, повний безпорадності, вразив мене. Сльози текли по моєму обличчю, і я відчувала гостру потребу допомогти йому.
Він розповів мені, як усе відбувалося і з чим він зараз зіткнувся. З його розповіді було зрозуміло, що якщо йому хтось не допоможе, він залишиться бездомним. Я сподівалася, що якщо я все розповім Дмитру, ми разом знайдемо спосіб врятувати Максима.
Але мій чоловік мені чітко сказав, що ми не можемо йому допомагати.
– Він сам у це вліз. Не забувай, як колись він вчинив з тобою і сином. Ти дійсно хочеш допомогти такій людині?
Я раціоналістка. Я знаю, що деякі речі пішли не дуже добре для Максима. Але я не думаю, що він заслуговує на те покарання, яке отримує.
Я вирішила допомогти йому матеріально. Йому потрібно встати на ноги. Йому шістдесят років, я не дозволю опинитися йому на вулиці. Це вже не про кохання. Скоріше співчуття до того, з ким я жила і кохала багато років.
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua
