Син Тарас вчинив “по-розумному”: привів мене у квартиру невістку Аню при надії, а сам поїхав на вахту у Литву, на три місяці, а то й більше. А мені що з нею робити? Вона не працює, вдома нічого не може робити – важко їй, до мами своєї не їде, бо та її працювати змусить. А мені нащо оце щастя під старість років з чужою дівчиною няньчитися?
Тарас одружився лише рік тому. Як я зрозуміла, невістка Аня не місцева, звідкись із села з Волинської області. Тут у нас в столиці вчилася, якось там вони і познайомилися. Я її вперше на весіллі побачила. Дівчина як дівчина, зараз таких однакових на вулиці натовпи бігають. Але я в особисте життя сина не лізла ніколи, подобається вона Тарасу – так за заради бога.
Півроку вони жили добре, обоє працювали, квартиру орендували, а потім невістку звільнили, синові зменшили зарплату, стало їм тяжко. Ще якось три місяці пробовталися вони, тут Тараса і звільнили. А Аня все по співбесідах ходила. У неї ж освіта, вона куди попало не піде. Але я вважаю, що коли ти стільки дома сидиш, з хліба на воду перебиваючись, то тут не до понтів з освітою. Можна продавщицею йти. І працюєш, і шукаєш, де краще.
Але наша красна-панночка була іншої думки. Тому коли і Тарас залишився без роботи, прийшли молоді до мене – виручай, пусти пожити. Я живу в двокімнатній квартирі, але одна кімната прохідна. Не дуже зручно це все, але не на вулицю ж їх виставляти. Пустила в прохідній зал, тому що в окремій кімнатці у мене моя спальня. Я думала, що вони на кілька місяців.
Тарас ще місяць поневірявся з роботою, але все ніяк. А тут ще невістонька обрадувала – при надії вона. Дуже на часі прямо – ні кола, ні двора, ні роботи. Чим думала – мені не зрозуміло. Але вже точно не головою. Я сподівалася, що син її переконає не народжувати поки що, але помилилася. Там вже четвертий місяць, навмисне, я думаю, мовчала.
ось тоді якийсь друг Тараса на вахту далекобійником працювати і покликав. Каже, умови шоколадні. Три місяці працюєш, три вдома. Платять по-царськи, гроші без обману віддають. Друг той уже втретє їде. Син задумався, невістка плакала, але це не допомагало. Тарас вирішив їхати.
Я чомусь думала, що він отримає у перший місяць зарплату, вишле дружині, а вона орендує квартиру. Але ні, місяць минув, гроші їй син висилав, це я точно знаю, оскільки вона носиться по магазинах і скуповує одяг для дитини, всякі пелюшки, чепчики. На які б шиші? Мати їй нічого не відправляє, вони там самі з городу живуть.
Причому, прикро, що ні на комуналку, ні на продукти дати мені грошей Ані розуму не вистачило. Я з дівчиною при надії не сварилася, а от сину висловила, що у мене тут не курорт і на господарство він міг би і надіслати мені кошти. А то у мене теж гаманець не бездонний, щоб все самій тягти. Пообіцяв наступного місяця надіслати.
– Так, почекай, а вона хіба не з’їжджає від мене наступного місяця?
– Ну куди вона одна з пузом з’їде, мам? Я коли з вахти приїду, тоді і вирішимо з квартирою.
Ось так новини! Гаразд, думаю, залишилося лише півтора місяці. Хоча терпіти невістку було складно. Як не крути, а мені ця Аня чужа людина, у якої свій характер і уклад життя. Вдома вона нічого не робить, оскільки їй важко, готує вона настільки дивно, що після кількох страв я вирішила готувати сама.
Ось приходжу з роботи, і починаю прибирати, готувати, прати, прасувати. Нічого за день не зробить, нічогісінько. Тут у неї болить, там тягне-ниє. Тільки по магазинах бігати у неї нічого не болить.
Закінчення вахти сина я чекала навіть більше, ніж його дружина. Втомилася я з нею квартиру ділити, хотілося тиші, спокою і порядку вдома. Мого порядку. Коли до приїзду Тараса залишалося два тижні, він подзвонив і втішив – він залишається ще на чотири місяці.
Ніби як у них там сталася якась накладка, напарник його не може підмінити, тому запропонували залишитися ще на одну зміну за більш високу зарплату.
– Мамо, я не можу відмовитися, це гроші, дуже непогані гроші. А у мене дитина скоро народиться, і дружина без роботи. Мені гроші потрібні дуже.
– А мені потрібен спокій! Ти ж розумієш, що народить вона у мене вдома і дитину принесе сюди ж. Як ти собі уявляєш наше спільне проживання? У мене і зараз нерви на межі, а тут ще й немовля буде. Про всіх ти подумав, крім мене!
– Ну а ти хочеш її з малятком випхати жити саму. Раптом їй погано стане або допомога знадобиться?
– Нехай до своєї мами їде, яка їй різниця, де диван просиджувати? Або це тільки у свекрухи можна лежати цілими днями, а мама рідна її швидко до роботи залучить? Одним словом, Тарасе, вирішуй питання з її окремим житлом. Я готова допомагати, але жити я хочу сама.
Син щось пробурчав, пообіцяв щось зробити. Ось чекаю, коли він вирішить. Аня ж поки ніяких рухів у бік переїзду не робить, і відчуває моя душа, що скоро у моїй оселі, окрім безладу, ще й крик дятячий постійний лунатиме. Хоч самій на орендоване житло перебирайся з власної домівки. Дожилася, називається.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!