fbpx
життєві історії
Син уже в армії відслужив. А чоловік все рідше став з’являтися дома. Одна поїздка за одною. Мене це вже почало дратувати: “Хіба можна витримати таке навантаження? Куди начальство дивиться? Так і до біди недалеко – працюєш адже на знос!”. Якби ж я тоді знала, що за моєю спиною мій чоловік вже давно веде подвійне життя

Матеріал відредагований журналістами сайту ibilingua.com

Після закінчання навчання за розподілом я опинилася в селі. Пропрацювавши більше року, я зустріла хлопця, який тільки-тільки повернувся з армії. Ми одразу ж приглянулись один до одного. Ми часто зустрічалися, ходили в гості до друзів. Всі вже нас в думках давно одружили. Ми й справді були наче споріднені душі.

Через деякий час я зрозуміла, що вагітна. З весіллям відкладати не стали. Так почалося наше сімейне життя.

Я допомогла йому з працевлаштуванням. На “Швидку допомогу” був потрібний водій. А так як я працювала фельдшером, мені не склало труднощів це зробити.

Працювати стали вдвох в одній сфері. Разом на роботу, разом з роботи. Незабаром у нас появився синочок. Нашій радості не було меж. Все в родині було чудово.

Але в один прекрасний момент, чоловік сказав, що замучився жити на маленьку зарплату водія “Швидкої допомоги”. Сказав, що є можливість влаштуватися водієм на автобус. Подумали і вирішили, що дійсно треба збільшувати сімейний бюджет. Я перечити не стала. Не розуміла я тоді всіх наслідків такого життя. На цей момент були важливі гроші.

Так пролетіли довгі роки. Син уже в армії відслужив. А чоловік все рідше став з’являтися дома. Одна поїздка за одною. Мене це вже почало дратувати: “Хіба можна витримати таке навантаження? Куди начальство дивиться? Так і до біди недалеко – працюєш адже на знос!”. Якби ж я тоді знала, що за моєю спиною мій чоловік вже давно веде подвійне життя. Ця новина була для мене як грім серед ясного неба. Вона працювала на ринку – торгувала речами. Частенько їздила в обласний центр за покупками на його автобусі.

Читайте також:ЯК ТІЛЬКИ Я ТОРКАЮСЯ БУДЬ-ЯКОЇ ТЕМИ В РОЗМОВІ, НАПРИКЛАД, ВСТУП ДО УНІВЕРСИТЕТУ, ТО ЦЕ СУПРОВОДЖУЄТЬСЯ СЛОВАМИ – “ТИ ТУПА”, “ТИ ВСЕ ЗАВАЛИШ”, “Я ВИТРАЧАЮ ГРОШІ НА ТЕБЕ МАРНО”, “У ТЕБЕ НЕМАЄ МАЙБУТНЬОГО, ЯКЩО ТИ НЕ ПІДЕШ ТУДИ, КУДИ СКАЖУ Я”: ПИШУ І ПЛАЧУ, ЧОМУ БОЖЕНЬКА ДАВ МЕНІ ТАКУ МАМУ, ЗА ЧИЇ ГРІХИ? СИЛ ТЕРПІТИ ВЖЕ ПРОСТО НЕМАЄ!

Торгаші – народ сміливий, зухвалий, палець в рот не клади. Ось і попався мій ненаглядний на її гачок. Через деякий час зібрав свої речі і пішов до неї. Було боляче і прикро. Шукала привід побачитися і поговорити. Але все було марно.

Прийняла рішення про розлучення. Прізвище залишила його. Минуло п’ять років. Він живе в тій родині. А я так одна й залишилася.

Добре, що поруч зі мною син, невістка і коханий внучок. Це єдине, що мене тішить. Чоловік навіть з сином перестав спілкуватися, онука бачив всього один раз. Не розумію, як так можна? Невже йому не хочеться спілкуватися їз своєю кровиночкою.

Інколи на мене находить смуток і туга. Роки вже немолоді, здоров’я підводить, а далі ж буде ще гірше. Все-таки старіти удвох не так важко було б.

Іноді з’являється надія, може, він ще повернеться. Я, напевно, пробачила б і прийняла його. Але розумом розумію, що цього не буде. Ось як відпустити цю образу? Як продовжувати жити?

ПЕРЕДРУК ЗАБОРОНЕНО!

Фото ілюстративне, з відкритих джерел

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

Бажаєте бути в курсі всіх новин? Підписуйтесь на нашу сторінку у фейсбук за посиланням ibilingua.com