Матеріал відредагований журналістами сайту ibilingua.com
Мені 15 років, і мені дуже важко вжитися зі своєю матір’ю. Я не можу з нею спокійно поговорити, порадитись з нею. Я коли дивлюсь на неї, одражу ж виступають на очі сльози, навіть при найменшому підвищенні голосу. І я не можу цього в собі контролювати. Цей страх дуже сильний. Як його побороти – не знаю.
У мами просто жахливий характер. Вона часто кричить, причому, просто так, без нагальної на це причини. Вона дуже примхлива і абсолютно не слухає і не приймає думку інших людей, думаючи, що її думка єдино правильна. І як тільки я торкаюся будь-якої теми в розмові, наприклад, вступ до університету, то це супроводжується словами – “ти тупа”, “ти все завалиш”, “я витрачаю гроші на тебе марно”, “ти нікому не потрібна”, “у тебе немає майбутнього, якщо ти не підеш туди, куди скажу я”…
Мене це, як і кожну нормальну дитину, доводить до істерик, так як я дуже гіперчутлива, і не можу себе пересилити, щоб спокійно розмовляти з нею і не плакати.
Батько мій з матір’ю розлучилися, коли мені було 2 роки. Він живе в іншій країні, і я з ним майже не спілкуюся, тільки вітаємо один одного на свята, і все життя я жила з різними залицяльниками матері, які так часто змінювалися.
Мама хвилюється лише за своє життя, мною вона ніколи не цікавилася. Саме тому у мене виникла неусвідомлена ненависть до чоловічої статі, мені ще ніхто ніколи не подобався, і відносин, природно, у мене теж не було.
Крім усього вище перерахованого, у мене є проблеми із зайвою вагою, і боюсь, що замість підтримки і допомоги я отримаю глузування, і мати мені скаже, – “Перестань їсти солодке відрами і все пройде, не страждай нісенітницею”. Але я думаю, що мої проблеми пов’язані з тим, що мама все життя говорила мені, що я повна, що я повинна менше їсти, і картала за кожен набраний кілограм.
А я, саме на нервовому грунті ще більше їла і, отже, товстіла, хоч важу я зараз не так багато, але не мало 54 кг при зрості 157, що значно більше ніж мої однолітки. Звідси і комплекси, і ненависть до себе. Виходячи з усіх цих проблем, зараз я просто ходячий комок комплексів, жахливо невпевнена в собі, в своїх здібностях і своїх діях, і я просто не знаю, що мені робити.
Я думала про те, щоб просити її знайти мені психолога, щоб отримати допомогу, в якій я дуже нуждаюся, та боюся навіть думати про це, адже я знаю, що мої проблеми будуть просто-напросто відкинуті мамою.
Впевнена, що почую щось типу – “ти просто нахабна”, “ледаща”, “які проблеми можуть бути у такої дитини як ти?”.
Підкажіть, що мені робити, Це просто крик душі, адже більше мені поділитися ні з ким.
Пишу і плачу, чому Боженька дав мені таку маму, за чиї гріхи? Сил терпіти вже просто немає!
ПЕРЕДРУК ЗАБОРОНЕНО!
Фото ілюстративне, з відкритих джерел
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
Бажаєте бути в курсі всіх новин? Підписуйтесь на нашу сторінку у фейсбук за посиланням ibilingua.com
