Олег та Юля одружилися 3 роки тому. Молоді люди дружили ще зі школи, і закінчивши інститути, вирішили одружитися.
На весіллі гуляли близько 50 людей, всі вони бажали молодятам щастя та спадкоємців.
Планування дітей почалося дуже швидко, адже подружжя мріяло про карапузи. Вони мали престижну роботу, простору квартиру, здоров’я і головне любов.
Батьки постійно цікавилися, коли вже поцілують онуків, але процес затягувався. Здавалося б, все гаразд, але заповітної новини не відбувалося.
Перший рік пара жартувала про свою неготовність до серйозного статусу і поганий орієнтир у лелеки, на другий рік почалися нескінченні ходіння по лікарях, третій рік приніс розпач і нав’язливі думки про продовження роду.
Юля була на межі. Майбутні мами на вулиці, викликали в неї злість, діти, що плачуть, то розчулювали, то дратували. Вони не могли абстрагуватися від своєї смутку. Олег підтримував дружину, хоч у самого на душі шкрябали кішки.
Цей скрегіт чоловік раптово вирішив буквально принести до будинку. Дивне пухнасте кошеня підкорило його відразу. Бабуся, що сиділа на лавці неподалік будинку, тримала на колінах двох малюків. Проходячи повз, Олег задивився.
— Сину, візьми диво! П’ятьох красенів принесла моя розумниця. Трьох сусіди розібрали, а дві дівчинки ось лишилися. Візьми, вони приносять щастя.
— Ну не знаю… Ми взагалі з дружиною малюка хочемо… А тут кошеня.
– Буде, буде у вас малюк! Кажу ж, чарівні вони.
Олег скупо посміхнувся. Після мільйонів пройдених аналізів та літрів випитих ліків, у дива він мало вірив.
— Гаразд, я візьму ось цю. Вона якась симпатична, і очі такі добрі.
— Успіху тобі, любий! Все у вас буде добре.
Олег ніс малу під курткою, боячись застудити. Кошеня вчепилося тонкими кігтиками в куртку господаря і тихенько попискував.
Юля зустріла чоловіка заплакана. «Знову, промах, ну чому? Як мені це набридло…», — важко змогла вимовити дівчина.
— Люба, нічого страшного, все вийде наступного місяця. Дивись, кого я приніс тобі. Чоловік розстібнув куртку, і звідти висунулась пухнаста мордочка.
– Що це таке? Не люблю котів! Ти її на смітнику взяв?
— Чому на смітнику? Бабуся на вулиці подарувала. Сказала, що він чарівний, щастя принесе! Це дівчинка, як ти хочеш її назвати?
– Яка старенька? Який чарівний? Яка назвати? Мені нічого не треба! Я хочу дитину, а ти мені притягнув ЦЕ!
— Юлечко, у нас обов’язково вийде малюк, а поки ми виховуватимемо її… Дивись, яка гарненька!
– Ти пропонуєш мені виховувати ЦЕ? Ти це на зло все робиш! Забери це від мене! Я все одно її віддам.
Юля не могла заспокоїтись в в істериці вона втекла до спальні і закрилася там. Олег постарався зайти до дружини, але зрозумів, що зробить лише гірше. Молодий чоловік влаштувався у залі разом із вихованцем.
Наступного дня подружжя пішло на роботу, кішечка залишилася вдома. Юля, як і раніше, не розмовляла з чоловіком. Олег терпляче чекав, але побоювався моменту, коли його дружина повернеться додому та побачить там котика.
Коли він приїхав додому, кошеня в залі не виявив, дружини теж було не видно. Він думав про найгірше, адже стан Юлі був таким непередбачуваним. Він докоряв собі, що піддався вмовлянням бабусі і взяв кицю.
Навшпиньки він пройшов у спальню, двері були відчинені, на підлозі сиділа Юля і закривши обличчя руками, плакала.
– Юлечко, що трапилося? — обережно спитав Олег.
– Кошеня, я …а він… — плакала дружина.
– Що трапилося? — перелякано перебив молодик.
– Я хотіла нагодувати кошеня, налила йому молоко. Вона все випила, а я згадала, що молоко з того далекого магазину. Раптом воно було несвіже і в малечі заболить животик?
Олег видихнув, він сів поруч із дружиною, обійняв її за плечі та поцілував. До них підбіг пухнастик і почав тертися головою об їхні руки.
– Ти знаєш, я хочу назвати її Білочкою. Вона так весело стрибає, — запропонувала дівчина.
– Добре, хай буде Білочка!, — згодився Олег.
– Вибач, що я так відреагувала, не знаю, що зі мною відбувалося. Тепер все буде інакше.
– Звичайно буде, я тебе так люблю!
– І я тебе люблю.
Так почалося зовсім інше життя, в якому були троє: Олег, Юля та Білочка. Все було чудово, але одного разу, коли Олег повернувся додому з роботи пізніше за дружину, він побачив те, що його по-справжньому здивувало. Ні! Правильніше сказати – вразило.
Фото ілюстративне, спеціально для ibilingua.