Моя мама веде себе дивно, як на мене. Заявила, що якщо ми надумаємо заводити ще одну дитину, вона відразу ж попросить нас звільнити квартиру. Каже, що ми сидимо на її шиї.
– Якщо буде ще одна дитина, то одразу шукаєте собі інше житло, – заявила мені мама.
Я завжди хотіла велику родину. У батьків я була єдиною дитиною, а завжди так хотілося братика чи сестричку. Із заздрістю я дивилася на сім’ю татового брата – там було троє дітей, вже їм явно не буває нудно, завжди є, з ким поговорити та пограти.
Чоловік Дмитро також вважав, що в сім’ї має бути щонайменше троє дітей. У нього самого є дві старші сестри. Мені було радісно, що мене розуміє чоловік, тому що в своїй сім’ї я в цьому питанні розуміння не знаходила, для мами одна дитина – це нормально і навіть найкраще.
– Ти просто поки не уявляєш, як складно з дитиною, навіть коли вона одна. Постійно переживаєш, постійно потрібні гроші. А коли їх кілька? Це ж з глузду з’їхати можна, – хитала головою мама.
Але я була впевнена, що ми з чоловіком точно впораємося. Про першу дитинку ми дізналися майже одразу після весілля. Ми тоді винаймали квартиру, думали накопичувати на свій будинок. Дитину так швидко я не планувала, але якщо вже так вийшло, то вирішили, що народжуватимемо.
– Навіть на ноги стати міцно не встигли, – зітхала тоді мама. – Тяжко вам доведеться, але що вже тепер. Перебирайтеся у квартиру бабусі, збирайте на декрет.
Я була вдячна мамі за таку допомогу, оренда житла забирала істотну частину бюджету і могли виникнути труднощі. На великі декретні я не розраховувала, адже я лиш нещодавно влаштувалася на нормальну роботу. У чоловіка справи із зарплатою були кращі, але все одно нам довелося б затягнути пояси.
Переїхавши до бабусиної квартири, ми змогли накопичити грошей і купити все необхідне для майбутньої дитини. Народила я вчасно і із задоволенням поринула у будні материнства. Мені все було цікаво, дуже подобалося поратися з малюком.
– Ви хоч з другим не поспішайте. Онук підросте, у садок піде, ти на роботи вийдеш, а то ви на свій дім ніколи не назбираєте, – частенько казала мама, коли приходила мені допомогти з сином.
Я була з нею згодна, перший декрет стався надто рано, а в нас з Дмитром були певні плани. Але людина припускає, а Бог має. Коли синові було два роки, тест знову показав дві смужки. Ми з чоловіком вирішили, що це доля і зраділи.
Мама ж поставилася до новини прохолодно, якщо не сказати холодно.
– Тобто ви знову не зможете з’їхати. А у мене на цю квартиру свої плани були, між іншим. Пенсія не за горами, хотілося з квартири приварок мати. Але добре, живіть, що тепер, – сказала вона.
Неприємна така реакція, якщо чесно. Зовсім не такого чекаєш від мами, коли кажеш, що вона стане бабусею. Але діватися нам із чоловіком було справді нікуди – одна дитина ще в садок не ходить, а тут друга ще буде.
Тішило, що на дитяче придане майже не довелося витрачатися, у нас уже все було. Я народила дочку, ми з чоловіком були щасливі. Мама після народження онуки стала спокійніше якось ставитись до ситуації.
Народила я близько року тому. Зараз сиджу вдома із двома дітьми. Сина в садок вирішили не віддавати, щоб не тягав додому хвороби. Мама приходить у гості, але досить рідко. Сама я її намагаюся її зайвий раз не чіпати, щоб не вислуховувати нотації, мовляв, вона казала, що діти це складно.
Нещодавно щось мені було не добре три дні, не знаю, може, щось з’їла. Тут без маминої допомоги було просто ніяк, я сама ледве повзала. Мама приїхала допомогти, а, подивившись на мій стан, відразу ж запитала, чи не при надії я. Відповіла їй, що просто щось не те з’їла, але вона мені явно не до кінця повірила.
– Май на увазі, якщо буде ще одна дитина, то одразу шукайте собі інше житло. Ви такими темпами ні на що своє не назбираєте, все життя на моїй шиї просидите. А я теж уже втомилася.
– На якій шиї ми сидимо? Ми в тебе жодного разу не попросили грошей, – здивувалася я.
– А в чиєму помешканні ви живете, приспівуючи? Я б могла її здавати і мати добрий дохід. Відкладала б собі на подорож, наприклад, чи здоров’ям би зайнялася. Але поки що такої можливості немає, ви займаєте квартиру. Я після першої дитини сподівалася, що ти вийдеш на роботу, ви накопичите грошей і підете у вільне плавання, але ви вирішили, що і так все надто добре, тому народили другу. А ось третього я тут уже не потерплю, – вибухнула мати тирадою.
Я хоч і не при надії, але мені стало прикро. Мама, виявляється, спить і бачить, щоби ми звільнили її дорогоцінну квартиру. І онуки їй не такі вже й потрібні, вона за свої квадратні метри переживає. А ще сприймає нас як нахлібників.
Ми з Дмитром не відмовилися від ідеї збудувати свій будинок, але поки що на це немає коштів. Щось трохи є відкладено, але цього мало. Думали, зараз я вийду з декрету, збиратимемо. Але з таким маминим ставленням тепер хочеться якнайшвидше звільнити її дорогоцінну квартиру.
Та хіба тепер цю жінку і мамою можна назвати?
Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
