Та скільки ж можна було Людці жалітися мені на свого Максима! Він такий хороший чоловік і людина! О я його й забрала собі, всі зусилля до цього доклала. Тепер в нашому райцентрі тільки про це й балачок, ніби в людей інших турбот і проблем немає, чудні люди. Хоч він і повернувся.
Все почалося з того, що я дізналася від своєї подруги Люди про нову претензію до свого чоловіка. Вона скаржилася мені на Максима, свого законного чоловіка, поки Макса не було вдома. Місяць тому він без приводу вирішив зробити їй приємне: прийшов додому і з “блаженною” посмішкою вручив Людці подарунок: одну троянду, упаковану в целофанову обгортку.
Мені, самотній жінці, його вчинок не здався якимсь дивним, але Люда вся навіть скривилася, коли його описувала. Виявилося, що в Мережі серед жінок подібний жест різко засуджується. Самотня троянда вважається вже чимось ганебним і неприйнятним, а целофанове пакування – це взагалі минуле століття.
Тож моя подруга влаштувала своєму благовірному сцену, зламала квітку і ображалася на нього цілий день.
Після цієї нашої розмови я замислилася про те, як взагалі можуть люди жити разом в одній квартирі і не збожеволіти вже через місяць. Подивіться самі: я прийшла до Люди у свій вихідний. Я працюю, тож соціальні мережі мене мало хвилюють.
Вона ж працює з дому, якщо виготовлення свічок за шаблоном можна назвати роботою. Але збитки зазнає лише кишеня Максима, а прибуток Люда забирає собі.
Потім мені згадалися й інші її історії, пов’язані з їхнім сімейним життям. Про те, як Макс купив їй не ті прикраси, які вона хотіла, і про те, як він вирішив відпустити собі бороду, а це їй не сподобалося. І тоді вона вночі взяла машинку для гоління, зрізала йому лінію волосся на щоці. Бороду довелося брити, і це мою подругу дуже потішило. А Максим потім кілька днів ходив дуже сумний.
Їм обом під 40 років. Як, власне, й мені. Ну і що тут такого, що я запросила чоловіка своєї подруги зустрітися і посидіти за філіжанкою кави? Я ж не знала, що за цим буде далі! У мої плани входила лише безневинна розмова, трохи моральної підтримки та більше нічого.
Але під час зустрічі Макс мені відкрився, зізнався, що дуже шкодує про своє безглузде рішення одружитися з Людмилою. Добре, хоч дітей вони поки що так і нее народили.
Ми почали таємно зустрічатися, і так, я розумію, що це дуже схоже на звичайну інтрижку. Але я відчула, що нас тягне з Максом одне до одного. Я ж не винна, що моя подруга в сімейному плані виявилася тією ще скалкою.
І кілька тижнів все було чудово. Я взяла відпустку, у Макса робочий день був ненормований, тож до дружини він міг приходити, коли йому було зручно. А вона навіть не помічала, що щось пішло не так. Продовжувала сидіти в телефоні, дивитися серіали виливати свої свічечки.
Людка навіть знайшла собі нове «покликання»: прикраси з бісеру або ще з якоїсь нісенітниці. Замовляєш посилку з Китаю, нанизуєш бусинки на нитку і радієш своїй «творчості та креативу».
Нас підвела випадковість. Спільна знайома побачила, як ми з Максимом ходили до магазину біля мого будинку. Побачила і все розпатякала Люді. Все закінчилося сценою, я виявилася відьмою, розлучницею та найгіршою людиною на землі.
Та я була до цього готова. Прикро було, що Макс за мене не заступився. Він покаявся, повернувся до дружини, а мені сказав, що наше спілкування було помилкою.
Тепер половина місцевих дивиться на мене осудливо, коли бачить на вулиці. Говорити – нічого не говорять, але багатозначно відвертаються, наче мені це якось зіпсує настрій. Але в цілому у мене в житті нічого не змінилося. Я продовжую жити сама, працюю і абсолютно не скучаю за спілкуванням з Людкою.
З іншого боку, я дізналася, що вони з Максимом все-таки встигли помиритися і тепер їх часто можна побачити разом, що гуляють в обнімочку. А раніше Люда не надто любила подібні прогулянки. Виходить, вони мені ще вдячні мають бути!
Та й для мене це також досвід. Якщо чоловік не готовий боротися за своє щастя, то й мені воно не потрібне. Жити одній не так уже й погано. А що там буде далі – побачимо. У морі є ще багато риби. Моя ще пливе до мене.