Та я тільки на дитя Марти глянула, і відразу ж зрозуміла, що це не Івана. Ну як тільки можна було так обкрутити хлопця? Я ж по сусідству живу, весь вільний час на лавочці проводжу, тому прекрасно знаю її “веселе” життя. Та вона повз себе чоловічих штанів не пропустить. Якось я натякнула Івану, що дитина не його, так він, уявляєте, попросив в їх справи не лізти. Та як тут не лізти? Врятувати його хочу, бо молодий ще!
Знаєте може це і не моє діло як сусідки, але спокійно на це дивитися не можу.
Живу я в маленькому селі. Тут чутки швидко розходяться, тож приховати щось не реально. Бо як то кажуть, немає диму без вогню.
Живе в нас біля церкви хороший чоловік, Іван. Ну дуже хороший, я пам’ятаю його ще малим, як він з дітьми іншими файно бавився, товариський.
В школі то все був відмінником. В університет пішов на державне. Як попросиш, то все допоможе Та такий побожний. В церкві певно більше ніж я. Но то і не дивно, в мене ноги слабі.
Буває так, сяду си на лавку і теревню по телефону з кумою. А моя лавка якраз виходить на вулицю, так що я все бачу.
І все особливо попід вечір бачу, що ходить тут одна така, Марта, ну така гуляка, що жодного чоловіка не пропустить. З ким я її тільки не бачила, і якісь старі, і молоді, кого тільки нема.
Тільки но сиджу і бачу її, то з одним то з іншим. Ще й як би хороша була, а так живе в селі. а на городі одні бур’яни ростуть. Не боїться ні людей, ні Бога.
І най би си ходила, но от віднедавна почала клинки підбивати до Івана.
Я думала він розумніший, а він взяв та й повівся.
І вже все, бо навіть жити почали разом, але все якось швидко. В наш час такого не було.
А недавно дивлюся, а та Марта вже коляску возить.
Ні стида, ні совісті немає. Видно, що нагуляла. Та і по часу не сходиться так виходить, що за скоро все в неї вийшло.
Подивилася то дитя, на Івана ну геть не схоже.
І ото я думаю, треба рятувати молодого. Почала ходити, почала казати, а він ні в яку. Все говорив, мовляв, що то не моє діло. На питання чого так скоро, то він сказав, що так іноді буває. Але чує моє серце, що за носа його водять. Певно та Марта підкупила когось, щоб того Івана обманути.
На хіба не видно, що я допомогти хочу. Але кому є діло до слів бабки… Марно, що хотіла допомогти, але той Іван як зачарований, взагалі нічого не бачить. Чи то чари, чи то що? Ну нічого не чує… Як то врятувати Івана від тої Марти?
Автор – “АанГа”
Текс підготовлено на основі реальної історії. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено.
У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!
Передрук заборонено!