Та я заради кращого майбутнього дітей на ті заробітки і поїхала. Спершу репетиторів оплачувала, потім вузи, робота, бізнеси. І якщо старший син добре стоїть на ногах, то молодшого я до сьогодні тягну на своєму горбі. Одного дня я сказала собі “стоп” – треба і для себе пожити. Першим слово взяв меншенький: “Що ти тут будеш робити? Кому ти потрібна без грошей”. Я ж думала, один з них мене до себе забере, хата ж в селі заросла травою

Та я заради кращого майбутнього дітей на ті заробітки і поїхала. Спершу репетиторів оплачувала, потім вузи, робота, бізнеси. І якщо старший син добре стоїть на ногах, то молодшого я до сьогодні тягну на своєму горбі. Одного дня я сказала собі “стоп” – треба і для себе пожити. Першим слово взяв меншенький: “Що ти тут будеш робити? Кому ти потрібна без грошей”. Я ж думала, один з них мене до себе забере, хата ж в селі заросла травою.

Так склалась моя життєва історія, що я самотушки ставила двох синів на ноги.

Чоловік мій через недугу рано покинув цей світ. Вдруге я так заміж і не вийшла.

Єдиною моєю підтримкою була моя мама. На неї я і залишила двох своїх синочків, а сама поїхала за кордон шукати кращого заробітку.

Ніколи і не думала, що мої заробітки затягнуться так надовго. Спочатку хлопці закінчували школу, потрібно було оплачувати репетиторство, згодом поступали майже один за одним, адже різниця між ними всього два роки.

Через трохи старший відкривав свою справу і чекав моєї підтримки. А менший вже зустрічався з дівчиною. Так рік за роком минали на тих заробітках, що не встигла оглянутись, як десять років промайнуло.

Молодшому сину на весілля квартиру у новобудові подарувала, ну а старший в мене бізнесмен, збудував свій будинок на окраїні міста.

Мами моєї на той час вже не було в живих. Хатинка, в якій ми колись жили і господарювали, поросла павутинням і травою. Сини від мене відвикли, для них я стала лише фінансовою підтримкою. Тай то здебільшого для меншого сина, старший міцно стоїть на своїх ногах.

Коли я повідомила синам, що збираюсь повернутись в Україну, жоден з них не покликав мене до себе.

Менший запитав лише: “Для чого? Що ти тут тепер будеш робити?”

Так я і не повернулась додому, моє серце калатало,  як ніколи…

Інколи в гонитві за кращим майбутнім для своїх дітей, ми втрачаємо найцінніше, родинний зв’язок.

Читайте також: Ми не сказали дочці правду про те, що бабуся знаходиться в лікарні у дуже важкому стані. У той час в Руслани були важливі іспити, і ми хотіли вберегти її від непотрібних думок. Але так сталося, що улюбленої бабусі нашої доньки не стало. – Це ви винні у тому, що я не змогла з нею попрощатися. Ваша гіперопіка робить мені тільки гірше. – Вже який день ми з дочкою не спілкуємось. Я в розпачі!

Для своїх синів я стала зовсім чужа і непотрібна, як тільки вони міцно встали на свої ноги. І найгірше те, що час вже неможливо повернути.

Чи, можливо, я сильно помиляюсь, і мої синочки одумаються і покличуть мене няньчити моїх внучат?

Мабуть зараз мені це дуже потрібно і я б всі гроші світу віддала за це. Та мені залишається тільки чекати…

Автор – Успішна Емма

Текс підготовлено на основі реальної історії. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено.

У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!

Передрук заборонено!