Я вирішила дати дочці 10 000 євро, але з її п’ятьма дітьми няньчитися не буду. Це я сказала собі ще в літаку, коли поверталася в Україну. Втома від років важкої роботи в Італії просто висіла на плечах. Я чекала від цієї поїздки не лише теплих зустрічей із рідними та друзями, а й спокою для душі, невеликого перепочинку. Перш за все, я планувала вирішити кілька своїх справ, потім поїхати в Карпати – відчути запах смерек, побачити гори і нарешті побути сама із собою. Моя донька, Оля, звичайно, мала зовсім інші плани
Я вирішила дати дочці 10 000 євро, але з її п’ятьма дітьми няньчитися не буду. Це я сказала собі ще в літаку, коли поверталася в Україну. Втома від
Я не хочу, аби мій син одружився, і внуків теж не хочу. Ну такі зараз непорядні дівчата, надивилася я вже на його пасії! А більшість так взагалі просто київську прописку хочуть. Остання історія мене остаточно переконала, що я права. Приходить якось до мене Мишко — мій син — з якоюсь дівчиною. Олена її звати, красива, ухожена, така манікюрчики, зачіска — на перший погляд і не скажеш, що щось не так. Думаю, ну, може, нарешті нормальну привів. Сіли ми за стіл, чай п’ємо. Я починаю з нею говорити, питаю: — Звідки ти, Оленко? Вона так гордо: — Ірпінь. Але я вже давно в Києві живу, працюю в PR, та й загалом Київ — це моє місто
Я не хочу, аби мій син одружився, і внуків теж не хочу. Ну такі зараз непорядні дівчата, надивилася я вже на його пасії! А більшість так взагалі просто
Усередині я знайшла пластиковий тазик — звичайний синій тазик із написом “Для білизни”. — Це тобі, люба, від щирого серця! — сказала свекруха, урочисто вручила мені подарунковий пакет і широко посміхнулася. Ми сиділи за святковим столом у нас вдома.На 35-річчя я запросила найближчих: чоловіка, його маму, свою сестру з родиною. Свято вийшло теплим і затишним, поки цей момент не змінив усе. Я подякувала і, трохи зніяковіло посміхаючись, розв’язала бантик на пакеті.
— Це тобі, люба, від щирого серця! — сказала свекруха, урочисто вручила мені подарунковий пакет і широко посміхнулася. Ми сиділи за святковим столом у нас вдома. На 35-річчя
– Аліно, ти уявляєш? Хата в селі! І тепер вона твоя! – сказала мама, ледь стримуючи сміх. Її голос у слухавці звучав так, ніби вона ось-ось розсміється. – Яка хата? Яке село? – я навіть зупинилася на сходах метро, бо не могла повірити своїм вухам. – Тітка Ганна залишила тобі будинок, – відповіла мама, вже серйозніше. – Ми навіть не знали, що в неї є заповіт. А тут адвокат подзвонив
– Аліно, ти уявляєш? Хата в селі! І тепер вона твоя! – сказала мама, ледь стримуючи сміх. Її голос у слухавці звучав так, ніби вона ось-ось розсміється. –
– Про що тут думати? Будинок продаси, гроші поділиш. Це ж справедливо, у тебе є брат і сестра. – Але ж це мені тітка залишила! – намагаюся пояснити. – Софія тебе любила, це зрозуміло. Але ти ж не одна в сім’ї! Ти ж бачиш, як зараз важко. Оленка хоче розширити квартиру, діти ж ростуть. А Вадим весь у боргах, ти знаєш, що на нього насідають кредитори
Цей будиночок в Італії дістався мені у спадок від маминої двоюрідної сестри. Вона дуже давно туди виїхала, вийшла заміж, прожили вони там із чоловіком усе життя. Дітей власних
– Мамо, де мої робот-пилосос і кавоварка? – спантеличено вигукнула я, не побачивши в квартирі своїх улюблених помічників. Я дуже люблю саме зернову каву, тому чоловік подарував мені місяць тому машинку, а пилосос “жив” у нас і неймовірно радував мене вже близько року. І тільки мама ходила і весь час бубніла, що це зайві речі в домі. І ось що втнула! Сказала, що хоч вона нам гроші відклади буде, прибиратиме сама, а каву в турці треба варити – корисніше і смачніше. Ось як. Ви не уявляєте, яку я бурю влаштувала!
– Мамо, де мої робот-пилосос і кавоварка? – спантеличено вигукнула я, не побачивши в квартирі своїх улюблених помічників. Я дуже люблю саме зернову каву, тому чоловік подарував мені
– У Артема машина і квартира, бо він одружується, а мені буде бабусина двокімнатна стара квартира. І то тільки коли я догляну бабусю? – я кліпала очима і дивилася на маму, яка на кілька тижнів приїхала з Італії додому. Вона багато років уже там працює, тато живе вдома, в їхній двокімнатній київській квартирі. Ще у нас бабуся в своїй двокімнатній квартирі, яка вже слабенька
– У Артема машина і квартира, бо він одружується, а мені буде бабусина двокімнатна стара квартира. І то тільки коли я догляну бабусю? – я кліпала очима і
— Оленочко, та ми сьогодні всього лиш утрьох, — замість вітання каже моя свекруха Поліна Володимирівна у той моммент, коли вже ломиться через поріг з черговою групою своїх “колежанок”. — Ти ж якісь смаколики маєш у холодильнику, я сподіваюся? Свекруха подарувала нам квартиру, але тепер заявляється зі своїми подружками без попередження. Може привести їх дві, три, п’ять. Я ж у декреті, все одно нічого не роблю, отже, маю їх обслуговувати: каву, чай подавати. Так, я завжди маю смаколики у холодильнику, бо я кондитер. Я печу і готую на замовлення. Але ці “гості” не просто беруть смаколики. Вони приходять, як до ресторану
— Оленочко, та ми сьогодні всього лиш утрьох, — замість вітання каже моя свекруха Поліна Володимирівна у той моммент, коли вже ломиться через поріг з черговою групою своїх
Я 20 років працювала важко в Португалії, а тепер відкрила тут свій бізнес. Але через це моя рідня в Україні відвернулася від мене. Все почалося як у всіх – з мрії про краще життя. У свої двадцять я була молодою, повною енергії дівчиною, але вдома, в Україні, роботи для мене не було. Довго не думаючи, поїхала в Португалію, як і багато хто тоді. Спочатку працювала на полуничних плантаціях
Я 20 років працювала важко в Португалії, а тепер відкрила тут свій бізнес. Але через це моя рідня в Україні відвернулася від мене. Все почалося як у всіх
Я заробітчанка, яка купила всім братам і сестрам житло в Україні, можна сказати, утримую всіх племінників, а на своє життя часу не маю. Сім’ю не створила, житла свого нема. Працюю за кордоном уже 15 років. Колись думала, що поїду ненадовго, зароблю трохи грошей і повернуся, щоб відкрити якусь маленьку справу
Мене звуть Оксана. Я заробітчанка, яка купила всім братам і сестрам житло в Україні, можна сказати, утримую всіх племінників, а на своє життя часу не маю. Сім’ю не

You cannot copy content of this page