Головна

alena

– Данику, що це???  – я здивовано обернула ся до чоловіка,  кий чухав потилицю, дивлячись на накритий кухонний стіл. — Добрий ранок, дітки! — свекруха Ніна Данилівна радісно обернулася до нас, тримаючи в одній руці лопатку, а в іншій якусь тарілку з чимось зеленим і незрозумілим. — А ось і курочка! Ще гаряча, щойно з духовки!
життєві історії 0
– Данику, що це???  – я здивовано обернула ся до чоловіка,  кий чухав потилицю, дивлячись на накритий кухонний стіл. Сьогодні о 5 ранку я прокинулась від дивних запахів.
– Не хотіла тобі, доню, раніше казати, сюрприз готувала. Ми з батьком вирішили купити тобі квартиру, досить по орендованих тинятися метатися. Тут відразу пожвавішала мати Руслана, сказала, що вже давно настав час розписатися і народити діточок як на небі зірочок. Один його друг сказав в розмові з іншим нашим знайомим, що мій Руслан шукає дружину із квартирою. Я вдала, що не почула, але вирішила розібратися з чоловіком і нашими стосунками
життєві історії 0
Від початку спільного життя з Русланом я зрозуміла, що домом і всімаа хатніми справами доведеться займатися мені. Я особливо не замислювалася і не переживала, бо у більшості моїх
— Таню, ти ж завжди казала про двох. Чому ти мені не говорила про інших дітей? — запитала я, намагаючись зберігати спокій. — Мамо, ми переживали. Ну ти ж завжди говорила, що двоє — це нормально, що більше — це вже важко, — Таня нервово крутила серветку в руках. — Ми не хотіли тебе хвилювати. Справа в тому, що у моїх сина і доньки не двоє дітей, а четверо. І донька чекає п’ятого малюка. Я дивилася на Таню, як на інопланетянку
життєві історії 0
Дочка і зять жили в моєму будинку, але угода у нас була така, тобто не угода, а домовленість: що вони живуть у будинку, поки я на заробітках в
– А де продукти і гроші, мам? – От ви молоді, літню людину по таку тяжкість відправили, ніхто про моє здоров’я не подумав? Люблю їх лише на відстані, своїх татуся і матусю! Так не можна по відношенню до батьків? Еге ж. Прийшла біда, звідки не чекали, вже не знаю, що не поділили мама з татом, але вирішили вони на старість розлучитися. Маму я прийняла, було обумовлено умови проживання, в яких чітко промовлялося, що в будинку вона гість, а не господиня, своїх порядків не наводить, чоловіка мого не чіпає. Це я звична до її манери поведінки, а Андрій може не так зрозуміти
життєві історії 0
Люблю їх лише на відстані, своїх татуся і матусю! Так не можна по відношенню до батьків? Еге ж. Дедалі більше схиляюся до думки, що любов до родичів, навіть
— Ось, синку. Тут усе пораховано: 7000 гривень – продукти, електрика, газ. Щоб ти знав, скільки у мене йде на ваше перебування. Ігор взяв папірець, пробігся поглядом і кивнув. — Добре, мамо. Я пізніше все переведу. Я заклякла. — Почекайте, це що, жарт? — я не могла повірити своїм вухам. — Нормально? — мій голос затремтів. — А може, я тоді теж вам виставлю рахунок за те, що готую вдома кожен день? За дітей, за прибирання, за все? Це теж буде нормально? І ось мама чоловіка покликала нас на Різдво, але я з дітьми не поїду після того, що сталося на Миколая. Хоче Ігор — хай їде сам.
життєві історії 0
І ось мама чоловіка покликала нас на Різдво, але я з дітьми не поїду після того, що сталося на Миколая. Хоче Ігор — хай їде сам. Ми щойно
— Мені все рівно, Лесю, їси ти м’ясне чи ні, а у мого сина і онуків мусить бути домашня ковбаса — це святе! Це ж ти сонячним промінням харчуєшся! — гриміла свекруха, розпалено крутячи м’ясорубку. Вона аж спітніла, і кухню вже заповнив густий запах м’яса та спецій. На кухні дихати було нічим, вікна запітніли, а я сиділа за столом, обіпершись на стільницю, і ледве стримувала себе, щоб не вибухнути. Свекруха заявилася до нас ще позавчора — з валізою, мішком м’яса і наміром «рятувати» сім’ю
життєві історії 0
— Мені все рівно, Лесю, їси ти м’ясне чи ні, а у мого сина і онуків мусить бути домашня ковбаса — це святе! Це ж ти сонячним промінням
— Ой, яка смачна у тебе ковбаска! — продовжувала свекруха, хапаючи руками зі шматочка Андрійка. — Ой, дівчинко, дай я в тебе попробую, — підсунулася свекруха до Марійки і, не чекаючи відповіді, взяла виделкою шматочок курки. — А ти, хлопчику, що це там маєш? Сирний рулетик? Дай шматочок, бо я ж багато не їм, собі брати не буду, — продовжувала свекруха, цього разу звертаючись до Андрійка. Коли ми сіли їсти, свекруха собі набрала лише трішечки плову, буквально дві ложки. Сказала, що вона багато не їсть. А сіла вона між двома моїми дітьми від першого шлюбу.
життєві історії 0
Коли ми сіли їсти, свекруха собі набрала лише трішечки плову, буквально дві ложки. Сказала, що вона багато не їсть. А сіла вона між двома моїми дітьми від першого
Тому, паняночки, не розказуйте мені тут, що кохання – це головне в житті, а життя з чоловіком під одним дахом – верх жіночих мрій і щастя. Я на собі переконалася, що це зовсі-зовсім не так.Заміж мене тепер медовим пряником і всіма доларами світу не заманиш, хоча моя рідня і особливо мама не розуміють, як отак без чоловік і штанів поруч можна жити в кайф. Бо жіноче щастя – це якраз обслуговувати ті штани. Кохання не існує, скажу я вам, і ніхто мене не переконає в зворотному, я на свою матусю надивилася в цьому плані
життєві історії 0
Заміж мене тепер медовим пряником і всіма доларами світу не заманиш, хоча моя рідня і особливо мама не розуміють, як отак без чоловік і штанів поруч можна жити
— Скільки днів вашому салату? Але перше, що мене здивувало — це постіль. Чистенька, випрасувана, але після першої ночі я помітила, що мені її не поміняли. Другу ніч теж спала на тій самій. Син пояснив: — Мамо, ми міняємо постіль раз на тиждень. — Як це раз на тиждень? — здивувалася я. — А як же чистота? Я ж тобі і нам з татом щодня міняла та й вручну прала в той час! Ще більше мене обурив рушник. Позавчора дали мені біленький, махровий, але я бачу: на третій день той самий висить
життєві історії 0
Позавчора я приїхала до дітей провести свята. Чоловіка мого не стало півроку тому, самотньо мені в моєму райцентрі. Але що поробиш, треба звикати. Та на свята мене син
— Знаєш, коли ми тоді обирали двері, ти поїхала раніше, а я залишився оплачувати. І тут дзвонить мама. Двері привезли, заносять. Я дивлюся й одразу розумію — щось не так. Двері виглядають зовсім не так, як ті, що ми вибирали з чоловіком. Ми спеціально обирали якісні, дорогі, щоб вони служили довго й гармонійно вписувалися в наш інтер’єр. А тут — щось простеньке, навіть на вигляд дешеве. — Це точно наші двері? — питаю я у водія, який заносив коробки. — Так, ось накладна, подивіться. Все оплачено
життєві історії 0
Сьогодні нам привезли п’ять дверей для нової квартири та всю необхідну гарнітуру. Оскільки чоловік був на роботі, я поїхала приймати. Зараз ми орендуємо житло, але незабаром плануємо переїзд

You cannot copy content of this page