olesya

– Алло, ти чому мій борщ не їси? Я ж старалася, – тихо сказала я, дивлячись на невістку Олену. – Та я ж на дієті, Марія Іванівна, ви

– Василю, ти що, серйозно? – Марія різко зупинилася біля кухонного столу, тримаючи в руках тарілку з яєчнями. Її голос тремтів від напруги. – Ти просто взяв і

– Мамо, ти серйозно? Танці?, – Дочка стояла посеред моєї маленької кухні, тримаючи телефон, ніби це був її щит. — Так, Олено, танці, — я намагалася тримати голос

— Віталику, ти можеш це пояснити? Нові навушники за тисячу гривень? І ще ця підставка для телефону? Ти ж казав, що ми більше не купуємо нічого зайвого! Мій

— Бабусю, ну ти ж знаєш, як воно… — Захар сидів за столом, тримаючи телефон, його пальці гарячково гортали екран. — Мені трохи не вистачає. Може, даси пару

— Вадиме, нам треба поговорити! – я ледве стримувала тремтіння в голосі, стоячи посеред кухні з пакетом нових кросівок для дітей у руках. — Це вже нестерпно! Наші

— Ви серйозно, пане Руслане? — мій голос тремтів, коли я дивилася на адвоката, який сидів за столом із холодною посмішкою. — Тарас залишив усе їй? Марії? Як

— Мамо, я змінила замки. У тебе більше немає ключів до нашого будинку, — сказала я, тримаючи телефон так міцно, що пальці побіліли. Тиша на тому кінці слухавки

— Ти зраджуєш мою маму! — голос Максима тремтів, коли він кинув ці слова мені в обличчя, стоячи посеред кухні. Його очі блищали від сліз, а руки гарячково

— Що ти маєш на увазі, Антоне? — мій голос тремтів, коли я увірвалася до маминої кімнати, де він сидів, втупившись у підлогу. — Що я не маю