olesya

— Тату, ти ж усе одно сам у тому будиночку, то побудеш із дітьми кілька днів, — сказала моя донька Ірина, виймаючи з машини валізи, рюкзаки й пакети,

— Ти серйозно залишила того майстра самого в нашому дворі, поки я був у місті? — сказав мій чоловік Богдан так, ніби я не перголу ремонтувала, а таємно

— То ти, Миколо, на мою землю вже плани маєш, а мене ще й не спитав? — сказав тесть за недільним столом, і я одразу зрозумів: він не

— 180 000 гривень мені треба до п’ятниці, — сказала моя давня подруга Ірина так тихо, ніби просила не гроші, а склянку води, і саме в ту мить

— Та що ви, тату, знову зі своїми голубцями? Чоловік має справами займатися, а не каструлі обіймати, — сказав мій зять Тарас за сімейним столом, і всі ніби

— Мамо, знайомся, це Андрій, мій наречений, — сказала Катерина в неділю за вечерею, а я в ту ж мить зрозуміла, що не зможу взяти себе в руки,

— Це вам на весілля, діти, щоб мали свій кут і не тинялися по чужих квартирах, — сказав мій тесть Богдан, коли вручив нам нотаріальний акт на ділянку

— 180 000 гривень я дав тобі на дах, Лілю, а не на квиток до Іспанії, — сказав я сестрі у телефон, коли вже знав, що будинок проданий,

— Ти ж чоловік, тобі що, важко плитку докласти? — сказала моя теща Тамара Степанівна, коли я на п’ятий день нашої “відпустки” стояв у її кухні з мішком

— Мамо, поїздка зірвалася не через Соломію, а через мене, — сказав я матері, коли вона сиділа з валізою біля дверей і не розуміла, чому її мрія, на