olesya
«Миколо, нам потрібні гроші, а не твої виправдання про затори!» — різко сказала Валентина, не дивлячись на мене, коли я зайшов додому. Мої дві роботи, кредит і діти,
«Ви ж не забуваєте, кому завдячуєте своєю квартирою?» — кинув свекор, поправляючи окуляри. Я ковтнула образу, а Назар мовчав, як завжди, і ця тиша колола сильніше, ніж слова
«Чому ти досі злишся на мене за татові слова?» — кинув Богдан, коли я згадала його дитячі перемоги. Після того, як тата не стало, я думала, що біль
– Ольго, я готую вечерю, твій час на кухні закінчився, – сказав Андрій, різко відчиняючи холодильник. – Ти серйозно? Ми навіть кухню ділимо за графіком? – відповіла я,
— Оксано, що ти робитимеш із пам’ятником? Микола ж не Степан! — Лариса нахилилась ближче. Я прожила зі Степаном сорок років і поставила нам спільний пам’ятник, але тепер,
«Мамо, нам з Юлею зле, догляньте за онуками», — сказав Тарас, і я відмовилася від своєї мрії про Синевир. Але їхня брехня відкрила мені очі на щось набагато
Я поїхала до Польщі на рік, щоб заробити грошей. Коли повернулася, то ніжно торкнулася пальцями дверної ручки нашого будинку, сподіваючись відчути тепло рідного дому. Але Павло, мій чоловік,
– Орисю, ти взяла кредит? Ти ж знаєш, що борги – це яма! – тато різко поклав ложку, його очі палали розчаруванням. Я мовчала, відчуваючи, як між нами
«Усі мають фірмові кросівки, а я – це!» – вигукнув Павло, вказуючи на нове взуття, яке я так довго обирала. Мої зусилля зробити його щасливим розбилися об глузування
– Вона не замінить маму, тату, – тихо сказала Соломія, стискаючи мою руку. Самотність після втрати Наталі змушує мене шукати нове тепло для нашої сім’ї, але моя донька