olesya
— Ти все правильно порахувала, Олено, батько залишив квартиру мені. Ці слова старшої сестри досі стоять у мене в вухах. Світлана сказала це абсолютно спокійно, навіть не відірвавшись
– Ти так і не зрозуміла, Марино, головного: ти тут ніхто, звичайна наймана прислуга без прав, диплом твій інженерний у нашому домі підходить хіба що під ніжку стола
— Твій син у цьому домі ніхто, і ти тут ніхто, тому збирай речі й забирайся на всі чотири сторони, поки я не викинув твою валізу через вікно,
— Збирай свої манатки, діду, і готуйся, бо ми знайшли тобі непогане місце під містом, там за такими, як ти, пригляд хоч буде, — кинув мені в обличчя
— Мамо, ти знову витягла ті гроші з-під матраца, які відкладала на свою старість, щоб оплатити нам оренду ресторану на двісті людей, хоча я вже тисячу разів казав,
— Моя матір прийшла до мене на роботу і перед усіма сказала: доню, я переписала наш спільний будинок на твого брата, бо він чоловік, а ти все одно
Коли перша зарплата дружини розчинилася в руках її матері ще до того, як вона встигла переступити поріг нашого дому, я зрозумів: наше життя, яке я вибудовував роками, почало
— Ти ніколи не станеш частиною цієї родини, навіть якщо принесеш у цей будинок усі квіти світу. Ці слова пролунали в передпокої, де пахло старим деревом і чимось
— Мамо, ми ж з Тарасом та дітьми перлися через дві області, привезли повні багажники делікатесів, а ти стоїш на порозі з таким виразом обличчя, ніби ми тобі
– Ти прийшла сюди тільки для того, щоб похвалитися своїм новим підвищенням і вкотре ткнути мені в обличчя, яка ти успішна, а я ніхто, з порога виставила мені