olesya

— Олексію, ти можеш хоч раз встати з цього дивана і щось зробити? — мій голос тремтів, коли я стояла посеред вітальні, тримаючи в руках пакети з продуктами.

– Валентино, ти серйозно? – голос Ганни Петрівни, моєї свекрухи, тремтів від образи, коли вона стояла посеред моєї кухні, тримаючи в руках свій фірмовий шоколадний торт. – Ти

— Оксано, нам треба поговорити, — я сів навпроти неї за кухонним столом, відчуваючи, як серце калатає. Вона відірвала погляд від телефону, її брови злегка піднялися. — Що

— Ірино, я меню на тиждень склала! — сказала свекруха, показуючи аркуш на холодильнику. — Сьогодні голубці, завтра котлети. — А мене спитати не треба? — мій голос

Я думала, що подобаюся своїй свекрусі, поки не почула, що вона говорила про мене своїй подрузі. Вперше я відчула себе зайвою у власній сім’ї. Степан повернувся додому пізно,

— Ти що, Ірино, геть розум втратила?! — Мама стояла посеред кухні, її голос дзвенів, наче дзвін. — Це що за вигляд?! Ти ж наче порядна дівчина була,

— Валентино, ти можеш пояснити, куди ви витратили 1500 гривень за один вечір? — голос Світлани Миколаївни був різким, коли я переступила поріг будинку, тримаючи в руках пакети

— Галино Петрівно, я ж просила прибрати в кімнаті Дениса і замінити постіль! — я ледве стримувала роздратування, стоячи посеред захаращеної вітальні, з пакетами продуктів у руках. —

– Соломіє, ти ж не можеш бути такою черствою! – голос Марії Петрівни, моєї свекрухи, тремтів від напруги. Вона стояла в моїй кухні, тримаючи в руках сумку, ніби

— Іване, а де ж діти? — запитала я, виглядаючи з-за дверей, коли син припаркував машину біля нашого будинку. Мій голос тремтів від передчуття, адже я так чекала