Головна

olesya

– Ти геть без розуму?! Віддати всі наші гроші твоїй сестрі?! – чоловік дивився на мене так, ніби я запропонувала йому викинути з вікна всі наші заощадження. Я опустила очі. Не могла йому сказати, що це вже не вперше. Що моя сестра давно навчилася користуватися моєю добротою. Але ж вона сім’я. Як я можу відмовити? – Вона в скруті, – промовила тихо
життєві історії 0
– Ти геть без розуму?! Віддати всі наші гроші твоїй сестрі?! – чоловік дивився на мене так, ніби я запропонувала йому викинути з вікна всі наші заощадження. Я
– Жити з розлученим чоловіком, це великий гріх, Оксано! Ми з батьком зробити цей крок не дозволимо. Я ще піду до священника, щоб з тобою при нагоді поговорив. Може він до тебе достукається, – сказала мені мама. – Мамо, я просто хочу бути щаслива? Чого ви в мене хочете? Я ваша єдина дитина, невже вам важливіше те, що скажуть люди, ніж життя вашої дочки? Я сиділа перед ними, наче підсудна, а вони дивилися на мене з таким розчаруванням
життєві історії 0
– Жити з розлученим чоловіком, це великий гріх, Оксано! Ми з батьком зробити цей крок не дозволимо. Я ще піду до священника, щоб з тобою при нагоді поговорив.
Я ніколи не забуду того дня, коли ми прощалися з нашим дідусем. Але найдивовижнішим було те, що трапилося перед самим прощанням у церкві, коли ми намагалися відчинити двері. – Та в чому річ? – розгублено спитала мама чоловіка, який тримав в руках невеличкий ключик. – Вчора все було гаразд. Я не знаю навіть!, – відповів паламар. Тато спробував обережно провернути ключ у замку, але той не зрушував із місця. Збоку стояв священник, поглядаючи то на нас, то на двері, та ніби щось шепочучи собі під ні
життєві історії 0
Я ніколи не забуду того дня, коли ми прощалися з нашим дідусем. Але найдивовижнішим було те, що трапилося перед самим прощанням у церкві, коли ми намагалися відчинити двері.
– Ти знову витратила зайві 200 гривень, Карино? – різко спитав Артем, дивлячись на мене з-під лоба. Я стояла на порозі кухні, тримаючи пакет із продуктами, і всередині мене ніби щось стислося. – У нас же родинний бюджет, – продовжив він, скидаючи з полиці свій гаманець. – Тобі не здається, що ти витрачаєш забагато? Я ледь стрималася, щоб не відповісти йому тим самим тоном. Згадала, як нещодавно просила його дати мені трохи грошей на власні дрібниці, і як він відмовив, змусивши почуватися винною, ніби я в чомусь провинилася
життєві історії 0
– Ти знову витратила зайві 200 гривень, Карино? – різко спитав Артем, дивлячись на мене з-під лоба. Я стояла на порозі кухні, тримаючи пакет із продуктами, і всередині
– 200 тисяч гривень. І це лише золото!, – Я отетеріла, не розуміючи, чи правильно почула. Ганна Петрівна сиділа навпроти. Вона наче чекала на мою реакцію, наче насолоджувалася цим моментом. – Тетяно, це твоє. Ти його заслужила, – її голос звучав рівно, навіть трохи насмішкувато
життєві історії 0
– 200 тисяч гривень. І це лише золото, – Я отетеріла, не розуміючи, чи правильно почула. Ганна Петрівна сиділа навпроти. Вона наче чекала на мою реакцію, наче насолоджувалася
– Ми вам не такі, як Леся, бізнесмени, і для нас 40 000 гривень це не маленькі гроші, – наголосила я свекрусі, яка прийшла до нас в суботу із наглістю просила їй допомогти з облаштуванням невеличкого будиночку на дачі, яку вона купила. – Скоро вже треба буде все садити, обробляти, а як дощ почнеться, то й заховатися не буде де, – голосила вона. – А чому ви раніше про це не думали? Вам ця дача вже геть потрібна була? Краще б онукам гроші лишні віддали, більше б було користі, – не витримала я
життєві історії 0
– Ми вам не такі, як Леся, бізнесмени, і для нас 40 000 гривень це не маленькі гроші, – наголосила я свекрусі, яка прийшла до нас в суботу
– Ти впевнена, що хочеш зайти в мою квартиру? – запитав мене Орест, затримавши мене за лікоть перед дверима. – А чому б ні? – я насупила брови, відчуваючи легкий неспокій. – Ми ж домовлялися, що сьогодні я побачу, як ти живеш. Мені здалося дивним, що він так нервує. Однак відступати було пізно. Чесно кажучи, я чекала нашої зустрічі з нетерпінням ще з того моменту, коли ми познайомилися
життєві історії 0
– Ти впевнена, що хочеш зайти в мою квартиру? – запитав мене Орест, затримавши мене за лікоть перед дверима. – А чому б ні? – я насупила брови,
– Як, ти витратила всю пенсію, мамо? А про мене, свого сина, ти подумала? Ти ж знаєш, що в нас зі Світланою четверо дітей. Ми не можемо їх забезпечити, бо ціни, сама бачиш, які. Як тобі не соромно? – сказав мені син, коли прийшов до нас із татом. Я досі тремчу від слів Петра
життєві історії 0
– Як, ти витратила всю пенсію, мамо? А про мене, свого сина, ти подумала? Ти ж знаєш, що в нас зі Світланою четверо дітей. Ми не можемо їх
Я так за столом свасі і сказала: “Це мала б бути моя сумка. Колись, поки ви у її житті не появилися, Марта такі речі мені віддавала”. – Ну раз ви так вже плачетеся, свахо, то беріть, – сказала вона і витрусила з сумки в пакет всі речі, що там були. Я не думала, що до такого дійде. Хоче, брешу, може і хотіла, бо вважаю, що дочка чинить не красиво по відношенні до рідної мами. Може, тепер задумаються
життєві історії 0
Я так за столом свасі і сказала: “Це мала б бути моя сумка. Колись, поки ви у її житті не появилися, Марта такі речі мені віддавала”. – Ну
В сина з невісткою немає дітей, тому я ж і думала, що з понеділка вони будуть постити, все, як годиться. Щоб випросити для себе благодать Божу. Але коли я прийшла до них після служби, то помітила забитий холодильник їжею, і скажу чесно, не пісною. І відбивні, і борщ на реберцях і олів’є. – Оксано, а ви що до завтрашнього дня все з’їсте? – А ми що, слоники, по вашому? На декілька днів нам хватить. Просто мама моя приїжджала і наготувала нам. Щось я відчуваю, що онуків я найближчим часом не дочекаюся
життєві історії 0
В сина з невісткою немає дітей, тому я ж і думала, що з понеділка вони будуть постити, все, як годиться. Щоб випросити для себе благодать Божу. Але коли

You cannot copy content of this page