Головна

olesya

Ти дивна, чесне слово! Поглянь на мене! У мене є чоловік, я заміжня. І що? Я тону в боргах. Купую дрантя в комісійних магазинах, економлю на всьому, а все одно не вистачає. Думаєш, мій чоловік святий? Кілька разів приходив додому “веселий” і не те слово на мене бурчав. Просто так. Потім він вибачився, пообіцяв ніколи більше так не робити, але я знаю, що це “ніколи” триватиме лише до наступного разу. І що мені робити? Нічого! Він також любить жінок. Коли з’являється можливість, він не втрачає її! Тому цінуй те, що маєш, і припини скаржитися!
життєві історії 0
Мій чоловік неприємний і я часто соромлюся його в суспільстві. Поки він не починає розмовляти зі мною, це круто, тому що ви бачите лише його доглянуте м’язисте тіло
Все б було добре, якби ви, Тамаро Василівно, не ойкнули на весь голос!, – сказала мені невістка в той момент, як мій онук падав під стілець. – Ну а як інакше, Анно? Я ж жива людина, і як кожна мама і бабуся, хвилююся за здоров’я онука, – відповіла я невістці. Всі гості вже розійшлися, а я досі відчувала на собі погляд невістки. Було таке враження, що вона велике “це-бе”, а я так, якась прислуга в домі
життєві історії 0
– Все б було добре, якби ви, Тамаро Василівно, не ойкнули на весь голос!, – сказала мені невістка в той момент, як мій онук падав під стілець. –
Ну, зрозуміло, що дві господині на одній кухні згоди не дійдуть. Та й дратують мене вже чужі звички. У ванну щоб потрапити, треба пів години у черзі відстояти. Онук народився – вередує всю ніч. А мені вже хочеться тиші та спокою на старості років. Щодня згадую маму за те, що вона перевернула таку аферу. Добре, що хоч усю квартиру на Бориса не відписала
життєві історії 0
– Ну, що може бути хорошого в комуналці? Нічого! – бідкається Валентина Іванівна. – Тоді навіщо ти погодилася? Дорослі діти мають самостійно вирішувати свої проблеми. Та й зараз
Ти колись щось нормальне приготуєш? Чи ти тільки плов та картоплю вмієш варити? Харчуватись потрібно різноманітно. Про чоловіка зовсім не думаєш, – продовжувала мене дошкуляти свекруха. Але де мені взяти час на різноманітність, якщо дитина цілодобово на руках? – Гуляти з дитиною треба за будь-якої погоди і двічі на день. І що, що в тебе гарячка? Випий щось та йди на вулицю. Сину потрібне свіже повітря, – чіплялася свекруха, коли я занедужала
життєві історії 0
Я не можу вже сидіти в декреті – просто не можу і все. Чоловік мене на роботу не відпускає. Бо бачте, я і так погано справляюся з домашніми
Свахо, приїдьте на своїй автівці і завезіть мене в клініку. Щось тиск мені знову скочив, – сказала мені мама Анни, моєї невістки. – Ну звісно, я вас завезу, – відповіла я сідаючи в автівку. А про себе так подумала, чому її взагалі так швидко цього разу відпустили. Всі попередні рази тримали тиждень, а то і десять днів на стаціонарі, а тут всього чотири дні. І тільки вислухавши лікаря, я зрозуміла, в чому причина
життєві історії 0
– Свахо, приїдьте на своїй автівці і завезіть мене в клініку. Щось тиск мені знову скочив, – сказала мені мама Анни, моєї невістки. – Ну звісно, я вас
Привіт, синочок! Як день пройшов? А я котлеток твої улюблених насмажила, з капустою, все як ти любиш, – протараторила на одному диханні свекруха. Я ж стояла позаду неї, як за шафою, яка не давала й приступити до “її об’єкта”. Виходить так, що я і зустріти чоловіка нормально не можу. Вітя також дивний, ні, щоб маму відсунути і поцілувати дружину. – О, котлетки це супер. Я весь день мотався по об’єктах. Голодний, як собака. Тоді моя свекруха щаслива йде на кухню і обходжує свого синочка. Вона робить те, що раніше робила для Віктора я
життєві історії 0
– Привіт, синочок! Як день пройшов? А я котлеток твої улюблених насмажила, з капустою, все як ти любиш, – протараторила на одному диханні свекруха. Я ж стояла позаду
Наталю, це все звичайно добре, але ти нам винна шістсот гривень і це я заокруглив тобі в плюс і не рахував попередню продукцію, – сказав я сестрі, коли та подякувавши сідала в автівку. – Ти жартуєш, Петре? Ми ж рідня! Які гроші?, – спантеличено відповіла Наталя, а її руки затремтіли так, що аж сумка впала на землю. – Нам тут м’ясо, яйця і картопля з неба не падає. Все господарство, яке ти тут бачиш, на наших руках. Ти ж на роботу ходиш? Ходиш? Гроші отримуєш? Отримуєш! Ось і ми хочемо за свою роботу гроші
життєві історії 0
– Наталю, це все звичайно добре, але ти нам винна шістсот гривень і це я заокруглив тобі в плюс і не рахував попередню продукцію, – сказав я сестрі,
Ромчик отримував від нас кишенькові гроші, але і їх не вистачало. Тому ми з дружиною давали синові сотню-другу, а він витрачав їх на піцу чи іншу смакоту. Він вимагав, щоб у нього було все, що він тільки захоче. Він їв тільки свіжо приготовлені страви і “сьогоднішній” хліб. У ванній стояли хороші фірмові шампуні і гелі для душа. Ми готові були для сина на все. Я з побоюванням чекав на той час, коли син зрозуміє ціну грошам. І він настав. Ми з Софією поїхали його провідати і не впізнали
життєві історії 0
Ромчик – наша єдина дитина, яку ми в буквальному розумінні вимолили у Всевишнього. Після появи на світ і найважчих перших днів ми з дружиною Софією більше не випробовували
Ось тут ми поставимо двоспальне дубове ліжко. А над нами буде підвісна стеля з красивим світильником, – сказала дочка, коли показувала квартиру, яку вони нарешті купили. – А де ж ви мене притулите, – запитала я несміливо. – Ой, мамо, ти ж завжди нам казала, що молоді повинні жити окремо. Та й ми так подумали, що тобі в такому віці кудись переїжджати, не годиться. Та й тато ж в селі спочиває. Ти коли хочеш, до нього прийдеш, свічечку запалиш, квіточку посадиш. Там тобі краще буде. – Я прикрила рукою обличчя, щоб не показувати, що я плачу
життєві історії 0
– Ось тут ми поставимо двоспальне дубове ліжко. А над нами буде підвісна стеля з таким красивим світильником, – сказала дочка, коли показувала квартиру, яку вони нарешті купили.
Після свого 65 ювілею, який мама відсвяткувала в Україні, вона повідомила, що з заробітками завершила. – Я вже такого здоров’я не маю. Хватить. Я своє вже відпрацювала. Пенсію задурно ж не дають. – Але якщо я за маму лише пораділа, то Юля засмутилася, бо за що вони тепер жити будуть. Але Олег і тут відзначився. – Я знаю! Ти їдь на мамине місце і будеш гроші переводити, ну а я вже дітей глядітиму
життєві історії 0
– Та не переймайся ти так, якось та й буде. А найкраще знаєш, що зроби? Поїдь працювати в Італію на місце своєї мами. Ну хіба ж не круто

You cannot copy content of this page