Віка, хоч після розлучення минуло більше ніж рік, не спішить прізвище міняти на своє. Ну звісно, Цапкова не таке красиве, як наше – Кириленко. Але син мене дивує, бо хоче, щоб я прийняла Ростика, як і всіх онуків. Але він геть інший і у всьому. Хоч ми і живемо всі в одному містечку, я якось не можу прийти до них і вдавати, що люблю Ростика. На його день народження я не прийшла і подарунка не передала. Я вважаю, що син і так багато робить, оплачуючи аліменти, за які Віка, гарантію даю, до косметолога ходить
– Та вона наш рід тільки розбавила. Ще й прізвище після розлучення міняти не хоче. В нас всі діти були з чорнявим волоссям, смугляві з карими очима. Ну
Почекай, синок, зараз я тобі дам чисту тарілочку для кісточок, – підскочила свекруха зі стільця і потягнулася до полиці з посудом. – Ось, клади сюди. Їж, їж, не відволікайся, бо ось, дивись, два часнички наставив, що лячно й дивитися, – сказала моя свекруха до сина, коли я забігла на хвилинку до хати. Дмитро сидів за столом, де перед ним була тарілка з борщем в якому знаходилося відбірне м’яско. І ви знаєте, поводився так, наче йому на голову хтось положив корону в десять чи навіть сто карат
– Почекай, синок, зараз я тобі дам чисту тарілочку для кісточок, – підскочила свекруха зі стільця і потягнулася до полиці з посудом. – Ось, клади сюди. Їж, їж,
Як ти міг? Ще навіть два роки не минуло, як Русланка полинула на хмаринки. Ти просто взяв і заплямував пам’ять про неї!, – сказала теща, коли від сторонніх людей дізналася, що я закохався. Але щоб ви розуміли, останній рік перебування Руслани з нами, вона нічим не допомагала. Єдине, що вона робила, це шкодила, бо замість підтримати дочку і мене в тому числі, вона завивала біля її ліжка. По-дорослому в цьому випадку повелись наші сини
Я був опорою для своєї дружини. Я з любов’ю піклувався про неї протягом нашого спільного життя, а особливо в останні, найважчі для неї часи. Я довгий час сумував,
Моя Валя завжди казала, що дуже хоче на власні очі побачити Париж. Я поділився її “мрією” з дітьми і вони допомогли мені купити путівку в цю чудову країну на нас двох. В моєї коханої дружини в той час мав бути ювілей, який вона мала б запам’ятати на все життя. Путівка була в мене на руках, але Валя моя, так цього дня і не дочекалася
Моя Валя завжди казала, що дуже хоче на власні очі побачити Париж. Я поділився її “мрією” з дітьми і вони допомогли мені купити путівку в цю чудову країну
Мамо, я на це шоу-весілля не піду. По-перше, не маю в що вдітися, а по друге, це смішно. Тобі 56 років, татові за рік шістдесятка стукне. Ти ще скажи, що ти білу сукню одягнеш? Ну це ж смішно. Тридцять років жили без шлюбу, двох дітей на світ привели, а тепер, на старість літ надумали, що так жити не гоже, і весілля захотіли? – Ну всі ці роки ми не хотіли, а ось тепер прийшов час, коли ми цього обоє хочемо. А що тут поганого? – Та все погано, мамо. Родичі мого чоловіка вже сміються. Ти все село на ноги підняла своєю заявою. Скажи всім нарешті, що це жарт і заспокійся!, – скаpала я мамі
– Мамо, я на це шоу-весілля не піду. По-перше, не маю в що вдітися, а по друге, це смішно. Тобі 56 років, татові за рік шістдесятка стукне. Ти
Після того, як Мирослав зробив невеличкий ремонт, я не виходила з його квартири чотири дні. Я перемила вікна, всі меблі і підлогу. Та замість того, щоб мені хоч чимось віддячити, я почула скупе “дякую”. Мені згадалося, як Мирослав в моїй квартирі поґаздував, помінявши петлі на шафах. Так я і вечерею його пригостила і сирника його улюбленого додому дала. І лише на свій 50 ювілей я зрозуміла, де ж зробила помилку
Я була запрограмована на “людину милосердя” для усіх рідних і близьких. Я була хорошою матір’ю, розуміючою дружиною, люблячою донькою. Я допомагала всім і часто відчувала розчарування у своєму
А що, цієї четвертинки цибулі і морквинки не можна було додати до супу?, – обурювалася я, коли мама одягла фартушок і почала господарювати на моїй кухні. – А що, воно тобі мішає? Чи їсти просить? Нехай собі лежить. Завтра буду перці фарширувати і використаю решту. Треба, Соломіє, вчитися економити. Я з господарством вже все, сил більше працювати важко в селі немає, – відповіла мама. Але я не знала тоді, що мене чекає до кінця тижня, коли вона нам вареники наліпить
– А що, цієї четвертинки цибулі і морквинки не можна було додати до супу?, – обурювалася я, коли мама одягла фартушок і почала господарювати на моїй кухні. –
Що краще подарувати Василю на нашу річницю шлюбу, спільний відпочинок в Закарпатті, чи годинник?, – запитала мене свекруха, яку я дуже ціную і поважаю. Я не знала що відповісти, бо днями назад бачило свого свекра в компанії милої блондинки і в них явно не дружні стосунки. Але я не могла зіпсувати радість в очах Ольги Дмитрівни, тому просто змовчала. Може мої подруги й праві, і це не те, що я думаю!
Я не можу підвести свекруху. З нею я завжди добре ладнала. Але цього не можна сказати про мої стосунки зі свекром. Крім того, нещодавно я зустріла його в
Щоб заробити на квартиру я поїхала в Німеччину. Якби не мамина подруга, яка там відкрила свій ресторан, я б ще довго вагалася. Але бідне життя мене пригнічувало з кожним днем все більше. Мій хлопець Денис – друг по нещастю – також з бідної сім’ї. В мене не було в планах залишитися в Німеччині. Так вийшло після того, як я зустріла Стаса. В Україну я повернулася, але лише для того, щоб провідати маму і викинути з орендованої квартири все, що нагадувало мені про бідність з Денисом
Щоб заробити на квартиру я поїхала в Німеччину. Якби не мамина подруга, яка там відкрила свій ресторан, я б ще довго вагалася. Але бідне життя мене пригнічувало з
Несторку, йди трохи пограйся у вітальні з Діанкою, а коли бабуся вареники зварить, я вас покличу, – сказала дочка. Розумієте, що мене найбільше засмутило, що дочка все вирішує за мене. Ось я і сказала, що вони прийшли не заплановано і вареників мені на її всю сім’ю не вистачить. Я не думала, що дочка так відреагує. А може і знала і чекала такої реакції. Просто любить вона на халяву прийти з дітьми і наїстися
Я ліпила вареники, бо і Остап їх любить, та й перед вихідними я люблю наварити, щоб потім про це не турбуватися. Як влетіла моя дочка з онуками в

You cannot copy content of this page