olesya

– Олю, ти справді думаєш, що нескінченні подорожі важливіші за підтримку сім’ї? – зненацька вирвалося у мене, коли вона знову хизувалася черговим туром до екзотичних країв. Мене звати

– Якщо чесно, то все. Я втомився. Не знаю, що далі робити, відповів я похиливши голову. – Богдане, що ти таке мелеш? Ти живий, поки тебе турбує хоч

– Я знайшов дещо в маминому телефоні… і не знаю, що з цим робити. Тато відставив ложку, навіть не спробувавши супу. Його обличчя зблідло, очі звузилися. Він відчув,

– Ну а для чого тобі така дружина, Леоніде? Та її задурно ніхто не візьме, а ти її вивчив за свої гроші, в квартиру в новобудові завів! –

– Вчора Іван на Олексійка витратив в дитячій кімнаті майже 4 000 гривень, Світлано. Це великі гроші, але я б мовчала, якби він аліменти не платив. Я йому

– Ти коли вже подорослішаєш, Лесю, і перестанеш мріяти про щось більше за кухню та дитячу колиску, – промовила свекруха і зітхнула так, ніби все на світі їй

– А ти як думала, раз вискочила заміж за мого Степана, то він відразу всі гроші на тебе єдину тратити буде? – запитала у мене свекруха, після того,

– Віко, тата вже нічого не врятує! Для чого витрачати даремно кошти? – відповіла мені сестра, а за тиждень я дізналася, що Анна з дочкою поїхала на відпочинок

– Ой, ну ти ж розумієш, Віко, я цього року без подарунків. Та й Любомир ще малий, йому не так уже й треба! – залопотіла свекруха, ще навіть

– А ти не задався питанням, Петре, звідки у стареньких батьків 100 000 гривень? Та вони все життя живуть і копійку до копійки складають, а тут така сума