Головна

olesya

Моя пенсія не дотягує навіть 5 тисяч. З чого я буду ті комунальні платити? Ну, хіба якщо зуби, як то кажуть, на поличку. Моя квартира колись перейде у спадок молодшій дочці. Старший син Дмитро вже багато років живе в Європі й до нас сильно не навідується. А коли я сказала Уляні, щоб з січня платила, вона відповіла, що я ще молода і здорова та можу на якусь роботу поблизу дому влаштуватися
життєві історії 0
Моя пенсія не дотягує навіть 5 тисяч. З чого я буду ті комунальні платити? Ну, хіба якщо зуби, як то кажуть, на поличку. Моя квартира колись перейде у
– 500 гривень! Не євро?! – дивувалась я сама собі. І сестрі не соромно було давати такі гроші за коляду дитині? Та я б крізь землю провалилася. Заробітчанка називається. Своїх дітей забезпечила від “а” до “я”, а моя єдина дочка, ще й її похресниця перша, не заслужила навіть на пристойний подарунок з боку хресної
життєві історії 0
– 500 гривень! Не євро?! – дивувалась я сама собі. І сестрі не соромно було давати такі гроші за коляду дитині? Та я б крізь землю провалилася. Заробітчанка
Оксано, але я тоді була молода, я своє життя хотіла влаштовувати. На той час я не мала змоги турбуватися про онучку. Ну а зараз все змінилося. Ігоря, мого сина, ти ж знаєш, вже немає на цьому світі. Я так і не зустріла за своє життя гідного чоловіка, а зараз і взагалі, вже немічна і потребую чиєїсь допомоги, – сказала я до колишньої невістки. – Ви якби свого носа в нашу сім’ю не пхали, то б все було добре. Може й син би ваш жив. А так що, зв’язався з поганою компанією, що не те, що про дружину колишню забув, він і про дочку після розлучення не згадував, – відповіла мені невістка
життєві історії 0
– Оксано, але я тоді була молода, я своє життя хотіла влаштовувати. На той час я не мала змоги турбуватися про онучку. Ну а зараз все змінилося. Ігоря,
– Іванко, ну хіба це гарно було з твого боку? Таку різницю між моїм онуком і своїми робити?, – сказала я сестрі після того, як колядник повернувся додому зі сльозами на очах. – А ти моїм скільки дала вчора? Хіба не по 200 гривень? – Але ж Іванко, в тебе двоє, а в мене один, – гаркнула я на рідну сестру, бо сил все це слухати просто не було. Я б так не вчинила
життєві історії 0
– Іванко, ну хіба це гарно було з твого боку? Таку різницю між моїм онуком і своїми робити?, – сказала я сестрі після того, як колядник повернувся додому
Мамо, тільки не починай. Ми приїдемо і провідаємо тебе, але точно не в ці вихідні, – сказав мені старший син. Хотілось завити в подушку, але я себе стримала. Зібравшись до купи я зателефонувала і молодшому. Не знаю чим я таким заслужила їх ставлення. Мої подруги кажуть, що в мене ідеальні діти, але незважаючи ні на що, я заздрю їм, бо в них доні, які приділяють їм більше часу
життєві історії 0
– Мамо, тільки не починай. Ми приїдемо і провідаємо тебе, але точно не в ці вихідні, – сказав мені старший син. Хотілось завити в подушку, але я себе
Пані Галина з третього поверху перестала зі мною вітатися. А Микола, який завжди любив поговорити в ліфті, тепер мовчав і лише коротко кивав. Мені здавалося, що всі знають щось, чого не знаю я. Одного вечора, коли я повертався з роботи, мене зупинила сусідка, пані Валентина. – Максиме, пробач, що втручаюся, але… Ти про Христину щось знаєш? – запитала вона, знічено поглядаючи на двері Антона
життєві історії 0
– Христю, ти ходила до Антона? – запитав я дружину, ледве стримуючи хвилювання. Вона здригнулася і повернулася до мене. Її погляд затримався на мені лише на мить, але
Я заклала свої обручки в ломбард, щоб купити подарунки дітям на Різдво. Не знаю, чи отримаю їх назад. Я сиділа на кухні, обхопивши голову руками. Гроші закінчилися ще тиждень тому, а до свята залишилося кілька днів. Діти знову запитували, коли ми прикрашатимемо ялинку й чи будуть цього року подарунки. Їхні очі світилися очікуванням, і я не мала сил сказати, що в нас немає грошей навіть на подарунки
життєві історії 0
– Я заклала свої обручки в ломбард, щоб купити подарунки дітям на Різдво. Не знаю, чи отримаю їх назад. Я сиділа на кухні, обхопивши голову руками. Гроші закінчилися
Я повернувся з-заробіток де провів важких три роки і замість милої усмішки та обіймів дружини і щебетань дітей, в своєму домі я зустрів “лівого” чоловіка. – А як ти хотів? Тебе стільки часу не було. Ти думаєш, що в домі нічого не ламається?, – ніби як про брата, якого я просто забув, сказала дружина
життєві історії 0
– Хто ти такий і що ти тут робиш? – спитав я, намагаючись не підвищувати голос, хоча всередині мене вже кипів гнів. Переді мною стояв незнайомий чоловік у
На дні шафи я знайшов те, що змінило все моє життя. Я стояв, тримаючи в руках листи й фотографії, і мені здавалося, що земля вислизає з-під ніг. – Василю, це ж не те, про що ти думаєш, – промовила Маруся, коли я нарешті показав їй свій “знахідок”. Але я вже нічого не розумів
життєві історії 0
На дні шафи я знайшов те, що змінило все моє життя. Я стояв, тримаючи в руках листи й фотографії, і мені здавалося, що земля вислизає з-під ніг. –
Мам, ти ж розумієш, що Різдво – це просто традиція? Ми з Іваном не святкуємо, це не для нас, – сказав Ярослав минулого року. – Але ж це родинне свято. Ви навіть не мусите вірити в Бога, просто проведіть час зі мною, – просила я. Вони не приїхали. Цього року я вирішила не просити. Зробила святковий стіл – грибну юшку, вареники з капустою, налисники з сиром і медом. Тільки от їсти не було з ким. Після дзвінка у двері, коли я побачила сусідку, стало ще важче
життєві історії 0
– Іванко, що ти тут робиш? – Я зі здивуванням дивилась на сусідку, яка стояла переді мною з пампушками в руках. Вона була єдиною, хто цього вечора згадав

You cannot copy content of this page