olesya
— Ти знову за своє, Юра? П’ять років ми не чули від тебе ні слова, а тепер ти приходиш і просиш віддати тобі останнє, що в батьків лишилося
— Мамо, ви затьмарюєте власну внучку, або негайно зніміть цей карнавал, або Юрій виведе вас під руки! — прошипіла я, дивлячись на свекруху в неоново-рожевому пір’ї. — Та
На моєму рахунку лежить рівно 500 000 гривень — кожна копійка там пахне недоспаними ночами. Але мама вирішила, що 400 000 з цієї суми мають піти на оновлення
— Ти що, хочеш пустити нас по світу з протягнутою рукою? — Андрій стояв посеред вітальні, роззираючись на обдерті стіни так, ніби побачив там щось вкрай непристойне. —
— Ой, Ганно, не починай мені знову про ті твої вищі освіти та кар’єри, — тітка Галина зазирнула в кімнату, де я намагалася застебнути блискавку на сукні дружки.
— Мамо, ми все вирішили, завтра за тобою приїде машина, — сказав Тарас, навіть не дивлячись мені у вічі, поки я розливала гарячий, золотистий борщ по тарілках. —
— Миколо, ти що верзеш, дитині ж вступати треба, куди він без тої освіти піде? — я стояла посеред кухні, тримаючи в руках роздруковані правила прийому до університету.
— Мамо, я там у вас на городі трохи салатних листів нарву і шпинату прихоплю, бо в Олега гості будуть, треба стіл прикрасити — гукнула мені Галина, навіть
— Нарешті я зможу просто виспатися, бо цей графік у банку мене витиснув як лимон, — заявив Андрій, кидаючи ключі від машини на тумбочку в передпокої. — Ти
— Поглянь, Софіє, твоя свекруха знов тарілку до блиску вилизала, чи вона вдома зовсім не їсть? — шепнула мені сусідка Галина, киваючи на порожню миску з-під моїх дріжджових